Лисичанська сода

«ЛИСИЧА́НСЬКА СО́ДА» — під­приємство хімічної промисловості. Уведено в екс­плуатацію 1892 у с. Верх­нє Бахмут. пов. Катеринослав. губ. (нині у межах м. Лисичанськ Луган. обл.) як Донец. содовий завод рос.-бельг. АТ «Любимов, Сольве і К°» (створ. 1887 рос. купцем І. Любимовим і бельг. інж.-технологом Е. Сольве). Під час його проектува­н­ня та будівництва, яке тривало 2 р., Е. Сольве (на той час уже мав 2 содові заводи у Франції та 1 на Уралі) за­стосував пере­дову технологію. У квітні 1892 на під­приємстві роз­почато виготовле­н­ня кальцинов. (аміач. способом), у листопаді того ж року — кауст. (ферит. способом) соди. За 3 р. Донец. содовий завод став найбільшим виробником соди у Рос. імперії; в Європі за обсягами випущеної содової продукції посідав тоді 2-е м. 1898 потуж. під­приємства складала 200 т соди на добу, що становило 70 тис. т на рік. Від того ж року до 1917 заводом керував С. Теплиць. У дорев. час на ньому також освоєно виробництво бікарбонату натрію, хлор. вапна та нашатир. спирту. АТ «Любимов, Сольве і К°» для потреб під­приємства у Верх­ньому від­крило крейдяний карʼєр, спочатку орендувало казен­ну вугіл. шахту «Дагмара», а 1896 побудувало нову велику шахту ім. К. Скальковського. У 2-й пол. 1890-х рр. для транс­­портува­н­ня вугі­л­ля та крейди споруджено дротово-канатну дорогу, роз­почато пере­везе­н­ня готової продукції залізницею. Сіль привозили з-під Бахмута (нині м. Артемівськ Донец. обл.) до ст. Деконська возами, а потім — по­їздом. 1912 для здешевле­н­ня содового виробництва введено у дію роз­сол. промисел «Карфаген», від якого роз­сіл на під­приємство пере­качували чавун. трубо­проводом (один із найбільших у Європі). До насос. електро­двигунів було під­ведено електр. лінію довж. 35 км (напруга 20 тис. В, перша у Донбасі). На поч. 20 ст. на Донец. содовому заводі нараховувалося 900, 1916 — 1554 по­стійні робітники. На­прикінці 1910-х рр. занепав. Після встановле­н­ня більшов. влади його націоналізовано, 1932 присвоєно імʼя В. Леніна. 1927 випуск продукції досяг дорев. рівня, 1940 був пере­вищений майже у 4 рази. На поч. 1940-х рр. на Донец. і Словʼян. (Сталін., нині Донец. обл.) заводи припадало 80 % заг.-союз. виробництва кальцинов. (434 тис. т) і кауст. (84,4 тис. т) соди. 1942–43 під­приємство було практично зруйновано. У червні 1944 від­новлено випуск кальцинов. соди, 1950 — бікарбонату натрію. 1949 Донец. содовий завод нагороджено орденом Леніна. Від 2-ї пол. 1960-х рр. — Лисичан. содовий завод ім. В. Леніна. 1966–70 освоєно випуск хлористого амонію, рідкого та твердого (лускатого; вперше у СРСР) хлористого кальцію, введено новий елемент абсорбції-дис­тиляції. У рад. період під­приємство також виготовляло мийні засоби, зокрема від 1973 — порошки «Трона» і «Посудомий». У 1980-х рр. проведено рекон­струкцію та модернізацію. На поч. 1990-х рр. роз­почався спад виробництва, від­тоді до 2010 працював з пере­рвами. Протягом остан­нього часу на ньому виготовляли кальцинов. соду, бікарбонат натрію та мелену крейду. Від 1994 — ВАТ «Л. с.». 2005–07 — у власності укр. групи компаній «Приват», 2007 — Рос. содової компанії, від 2008 — під контролем рос. «Бінбанку», який зупинив інвестиц. проекти та зовн. фінанс. під­тримку. 2011 Луган. обл. госп. суд ви­знав під­приємство банкротом, роз­почато його демонтаж. Нині май­данчик, на якому роз­ташовувався завод, рекультивують. 1950–82 «Л. с.» очолювали К. Васильченко, Я. Курмаєв, Е. Єрмаков, 1982–2001 — Г. Коваленко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю