Литвин Микола Степанович
ЛИТВИ́Н Микола Степанович (04. 03. 1943, с. Федорівка, нині Веснянка Добровеличків. р-ну Кіровогр. обл. — 20. 02. 2020, Київ) — письменник, журналіст, бандурист. Брат В. Литвина. Заслужений діяч мистецтв України (2009). Член НСПУ (1988), НСЖУ (1985). Премії ім. І. Нечуя-Левицького (1993), ім. Олени Пчілки (1995). Закін. Львів. консерваторію (1971; кл. бандури В. Герасименка). 1964–65 — арт.-бандурист Черніг. і Терноп. філармоній. 1965 заарешт., звинувач. у проведенні «антирад. пропаганди». Тривалий час не працював. 1968–72 — соліст Київ. оркестру нар. інструментів; 1973–77 — викладач Сум. муз. училища; 1977–83 — Київ. муз. школи № 2; 1983–91 — ст. ред. відділу літ-ри і мистецтва ж. «Україна»; 1991–93 — завідувач відділу мистецтва ж. «Сільські обрії»; 1993–97 — оглядач г. «Наш час»; 1997–98 — заступник гол. ред. г. «Слово “Просвіти”»; 1998–2000 — гол. ред. г. «Український форум» (усі — Київ). Від 2000 — на творчій роботі. У репертуарі — думи «Невольницький плач», «Про трьох братів Азовських», «Про козака-бандуриста», «Буря на Чорному морі», істор. пісні, власні композиції «Гомоніла Україна» (сл. Т. Шевченка), «Глянь бо, дівчино» й «Моя Україно» (обидва — сл. власні). Автор істор.-літ. нарису «Сторінки біографії» (1983), зб. оповідань і повістей «Зорі на дні криниці» (1987), поет. зб. «Вітряки» (1988), зб. повістей про видат. укр. композиторів «Лети, павутино!» (1990), повістей «Струни золотії» (1994), «Артем Ведель. Могутній дух Мазепи» (1997; усі — Київ), книги муз. творів «Пісні волі» (1995), повісті «Все пливе», зб. поезій «Іржання стриножених коней» (обидві — 2008; усі –Тернопіль).
Рекомендована література
- Малахута М. Джерела чистої криниці // ЛУ. 1987. Вип. 46;
- Правдюк О. Кобзарське мистецтво в ювілейний Шевченківський рік // Бандура. Нью-Йорк, 1990;
- Чередниченко Д. Микола з Українського степу // Сільс. час. 2001, 9 лют.;
- Шудря М. В рокотанні бандури // ДУ. 2001, 13 лют.;
- Марусик В. Українське щастя Миколи Литвина // Укр. форум. 2001, 22–31 січ.
Завантажити статтю
Людина 
