Колективізм
КОЛЕКТИВІ́ЗМ(відділ. лат. collectivus — збірний) — одне з найбагатозначніших понять у соціогуманітарних науках. Уперше його використав французький економіст К. Пеккер у праці «Theorie nouvelle dʼeconomie sociale el politique» («Новітні теорії соціальної і політичної економії», Париж, 1842) на позначення ідеального, на його думку, соціального ладу з усуспільненими продуктивними силами природи та соціалізованим капіталом Надзвичайно популярним було поняття «К.» у СРСР. Його протиставляли заснованому на приватній власності індивідуалізму й розглядали як основну рису соціалістичних і комуністичних відносин. Найважливішими принципами сформульовані у програмі КПРС т. зв. морального кодексу будівників комунізму визнано К. і товарис.ьку взаємодопомогу. В. Винниченко, розчарувавшись у комунізмі, почав розвивати (вперше у романі «Нова заповідь», 1932) вчення про конкордизм — систему духовної, матеріальної, правової та фізичної згоди між людьми, що ґрунтується на колектократії (універсальній системі виробничих кооперативів, у якій всі працівники є співвласниками кожного окремого підприємства і тому мають право на свою частку прибутку). Концепція колектократії подібна К. у значенні, якого надавав цьому терміну К. Пеккер, хоча малоймовірно, що В. Винниченко послуговувався його працями. Швидше за все, витоки колектократії — у «народному капіталізмі», який розвивався у США від кінця 19 ст. Тоді окремі приватні підприємства почали розподіляти частину прибутків між працюючими та випускати додаткові акції для придбання їх членства трудового колективу. Нині колективне та індивідуальне протиставляють у культурологічним компаративних досліджень, зокрема вважають, що людина західної культури формується як індивідуаліст і визнає незалежність фундаментальною цінністю соціалізації, тоді як людина східної культури (насамперед японської) формує своє «я» залежно від думок, почуттів та дій інших людей у стосунках з ними. Однак здійснені останнім часом крос-культурні дослідження не підтверджують наявності жорсткого протиставлення К. та індивідуалізму в соціальній поведінці представників різних типів культур. Так, Ф. Фукуяма у своїх публікаціях продемонстрував високий ступінь неоднорідності як західного, так і східного суспільств з погляду співвідношення К. й індивідуалізму. Низка соціологів наприкінці 1980-х pp. запропонувала концепцію комунітаризму, в якій зроблено спробу поєднати переваги К. та індивідуалізму, щоб забезпечити баланс прав і свобод особи та інтересів суспільства. Останнім часом у соціогуманітарних науках виникла концепція «нового К.» (йдеться про колективні дії у боротьбі з тероризмом, хворобами, бідністю та неписьменністю), на якій ґрунтуються деякі програми ООН, МВФ, Всесвітнього банку.
К. — риса особистості, що відображає рівень її соціального розвитку і проявляється в особистій відповідальності за суспільний прогрес, за колектив, у дружньому співробітництві між учасниками групи, взаєморозумінні, свідомому підпорядкуванні власних інтересів інтересам колективу тощо. К. є основою сприятливого соціо-психологічного клімату в групі, що створює оптимальні умови для її згуртування і функціонування. Формується під час виконання колективної діяльності, яка обʼєднує членів колективу спільними бажаннями й емоційними переживаннями при досягненні поставленої мети. У структурі К. значну роль відіграють суспільні інтереси особистості, її прагнення до спілкування з людьми і спільної роботи з ними, уміння поєднувати суспільне з особистісним і за необхідності надавати перевагу інтересам колективу й суспільства. К. характерний для груп високого рівня розвитку і колективів, де поєднується з колективістичним самовизначенням і колективістичною ідентифікацією, будучи основою згуртованості та єдності групи. Основи К. закладають у сімʼї, яка є первинною ланкою суспільства. Приклад батьків як членів колективу, де вони працюють, їхнє ставлення до своєї роботи і співробітників мають вирішальне значення у формуванні колективістських рис характеру дитини.
