Колективізм

Визначення і загальна характеристика

КОЛЕКТИВІ́ЗМ (від. лат. collectivus — збірний) — одне з найбагато­значніших понять у соціогуманітарних науках. Уперше його викори­став франц. економіст К. Пек­кер у праці «Theorie nouvelle dʼeconomie so­ciale el politique» («Новітні теорії со­ціальної і політичної економії», Париж, 1842) на по­значе­н­ня ідеал., на його думку, соц. ладу з усу­спільненими продуктив. силами природи та соціалізов. ка­піталом. Над­звичайно популяр. було поня­т­тя «К.» у СРСР. Його про­ти­ставляли засн. на приват. власності індивідуалізму й роз­глядали як осн. рису соціаліст. і комуніст. від­носин. Найважливі­шими принципами сформульов. у про­грамі КПРС т. зв. морал. ко­дексу будівників комунізму ви­знано К. і товарис. взаємодопо­могу. В. Вин­ниченко, роз­чарував­шись у комунізмі, почав роз­ви­­ва­ти (вперше у романі «Нова заповідь», 1932) вче­н­ня про кон­­кордизм — систему духов., матеріал., правової та фіз. згоди між людьми, що ґрунтується на колек­­тократії (універсал. системі ви­­роб. ко­оперативів, у якій всі пра­­цівники є спів­власниками кожного ок­ре­мого під­приємства і тому мають пра­во на свою частку прибутку). Кон­цепція колектократії подібна К. у значен­ні, якого надавав цьому терміну К. Пек­кер, хоча ма­­ло­­­ймовірно, що В. Вин­ниченко по­­слуговувався його працями. Швидше за все, витоки колекто­­кратії — у «нар. капіталіз­мі», який роз­вивав­ся у США від кін. 19 ст. Тоді ок­ремі приватні під­приємства по­­чали роз­поділяти час­тину прибутків між працюючими та випускати до­датк. акції для при­дба­н­ня їх чл. труд. колективу. Ни­­ні колективне та індивідуальне проти­ставляють у культурол. ком­паратив. дослідж., зокрема вва­жають, що людина зх. культури формується як індивідуаліст і ви­знає незалеж­ність фундамен­тал. цін­ністю со­ціалізації, тоді як людина сх. куль­тури (насамперед япон.) формує своє «я» залежно від думок, почут­тів та дій ін. людей у стосунках з ними. Однак здійснені остан­нім часом крос-культурні дослідж. не під­тверджу­ють наявності жорсткого про­­ти­­ставле­н­ня К. та індивідуалізму в соц. поведінці пред­­ставників різ­них типів культур. Так, Ф. Фукуяма у своїх публіка­ціях проде­­монстру­вав високий ступ. неод­­норідності як зх., так і сх. су­спільств з по­гляду спів­від­ноше­н­ня К. й індивідуаліз­му. Низка соціологів на­прикінці 1980-х pp. за­пропонувала кон­цеп­цію кому­нітариз­­му, в якій зроб­лено спро­бу по­єд­нати пере­­ваги К. та інди­віду­­а­­лізму, щоб забезпечити ба­ланс прав і свобод особи та інтересів су­спільства. Остан­нім часом у соціо­гуманітар. науках виникла кон­­цепція «ново­го К.» (йдеться про колективні дії у боротьбі з те­ро­­ризмом, хворо­бами, бідністю та неписьмен­ніс­тю), на якій ґрун­туються деякі про­­грами ООН, МВФ, Всесвіт. банку.

Літ.: S. Lukes. Individualism. Oxford, 1973; J. OʼNeill. Modes of Individualism and Collectivism. London, 1973 (спів­автор); Тейлор Ш. Социальная психология / Пер. с англ. С.-Петербург, 2004 (спів­­авт.); Фукуяма Ф. Доверие: со­­циаль­ные добродетели и путь к процветанию / Пер. с англ. Москва, 2004; Куль­чиць­кий С. Володимир Вин­ниченко: світо­глядна еволюція // Громад.-політ. діяль­ність В. Вин­ниченка (до 125-річчя від дня народж.). К., 2006.

С. В. Кульчицький

К. — риса особистості, що від­ображає рівень її соціального роз­витку і проявляється в особи­стій від­повід­альності за су­­­спільний про­грес, за колектив, у дружньому спів­робітництві між учасниками групи, взаєморо­зумін­ні, сві­домому під­порядкуван­ні власних інтересів інтересам колективу тощо. К. є основою сприятливого соц.-психол. клімату в групі, що створює оп­­тимал. умови для її згуртува­н­ня і функціонува­н­ня. Формується під час викона­н­ня колектив. діяльності, яка обʼ­єд­нує членів ко­­лективу спіл. бажа­н­нями й емоц. пере­жива­н­нями при досягнен­ні по­ставленої мети. У структурі К. значну роль ві­ді­грають сусп. інтереси особистості, її прагнен­ня до спілкува­н­ня з людьми і спіл. роботи з ними, умі­н­ня по­єд­нувати су­спільне з особистісним і за необхідності надавати пере­вагу інтересам колективу й су­спільства. К. характерний для груп високого рівня роз­витку і колективів, де по­єд­нується з ко­­лективіст. самови­значе­н­ням і колективіст. ідентифікацією, бу­­дучи основою згуртованості та єд­ності групи. Основи К. закладають у сімʼї, яка є первин. ланкою су­спільства. Приклад батьків як членів колективу, де вони працюють, їхнє ставле­н­ня до своєї роботи і спів­роб. мають вирішал. значе­н­ня у формуван­ні ко­­лективіст. рис характеру дитини.

Літ.: Кол­лектив и личность. Москва, 1975; Матюша І. К. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система. К., 1997.

Е. І. Драніщева

Завантажити статтю