Комунізм

Визначення і загальна характеристика

КОМУНІ́ЗМ (від лат. communis — спільний, загальний) — су­спільне явище, що складається з ідейно-теоретичного, політичного, економічного, морального та інших процесів. При цьому існує єд­ність теорії та практики, якими б ілюзор., утопіч. і практико-драм. вони не були. Ідея К. (спільності майна) зародилася у примітив., нероз­виненій формі у первіс. су­спільстві. Знач. поштовху роз­виткові цієї ідеї надали стародавня грец. філософія і християнство (у формі християн. комун і монастирів). У домарксист. період ідея реалізації К. на практиці залишалася утопією (Платон, Е.-Ґ. Морел­лі, Ґ. Маблі, Ґ. Бабьоф, П. Жоне-Спонвіль, Н. Бюньє, Т. Мор, К.-А. Сен-Сімон, Ш. Фурьє, Р. Оуен та ін.). Перша вдала спроба за­стосувати на практиці ідеї християн. К. — створе­н­ня Ієзуїт. держави (1610–1768) на тер. сучас. Параґваю. У звʼязку з багатовимірністю цього сусп. явища ви­окремлюють осн. сторони (характеристики) марксист. варіанта К.: комуніст. ідеологія, що претендує на теор. об­ґрунтуван­ня необхідності й форм пере­ходу від капіталізму до К.; су­спільно-екон. формація, яка існувала у формі первіс. (примітив.) К., а в нових істор. умовах у результаті пролетар. революції замінює капіталізм і по­стає як новий тип цивілізації (при цьому нібито роз­вʼязуються протиріч­чя капіталізму на основі за­проваджен­­ня сусп. власності на засоби виробництва та пере­творе­н­ня праці із сили поневоле­н­ня людини на засіб її роз­витку, в результаті чого реалізується принцип: «від кожного — за здіб­ностями, кожному — за потребами»); вищий ступ. роз­витку соціалізму на ета­пі пере­ходу від капіталізму. Існує багато ін. понять і під­ходів, які більше суперечать один одному, ніж роблять ро­зумі­н­ня К. логіч., теоретично і практично реальним, серед них — наук., при­мітив., утопіч. К., воєн­ний кому­нізм тощо. Теорія сучас. К. створ. К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Ле­ніним та багатьма їхніми інтер­претаторами (марксизм-ленінізм, маоїзм, єврокомунізм тощо). Біль­шість сучас. су­спільство­­знавців вважає, що тео­рія К. — утопія, практика реалізації якої призводить до тоталітаризму, диктатури, ігнорува­н­ня норм і принципів реал. гуманізму. Марк­сист.-ленін. варіант К. побудований на принципах матеріаліст. ро­зумі­н­ня історії, згідно з якими сусп. буття ви­значає сусп. сві­домість, економіка — політику. Важливу роль у марксизмі-ленінізмі ві­ді­грає теорія додатк. вартості: багатство сучас. товар. світу створюється за рахунок екс­плуатації на­йманої робочої сили. Внесок у процес створен­ня сусп. багатства володарів влас­ності й бізнесу це вче­н­ня знач. мірою ігнорує, як і роль віль­ної, твор. праці (проект., кон­структор., різних видів духов. діяльності). Згідно з марксист.-ленін. теорією, за допомогою дик­татури пролетаріату усу­спільнюються засоби виробництва і створюються умови для всебіч. роз­витку особи. Однак при цьому від­критим залишається пита­н­ня, яким чином клас, що, за виразом К. Маркса і В. Леніна, не має нічого, окрім ланцюгів, які сковують його економічно, політично і духовно, може ви­ступити гегемоном сусп. роз­витку, виробити гуманіст. світо­гляд і пере­дову класову ідеологію. В. Ленін, намагаючись роз­­вʼязати це протиріч­чя, писав, що наук. світо­гляд і про­грес, ідеологію для пролетаріату роз­роблять пред­ставники інтелігенції і старих панівних класів, які пере­йдуть на позиції пролетаріату, тобто зрадники інтересів свого класу. К. Маркс і Ф. Енгельс (фундатори марксизму) роз­робили теорію здійсне­н­ня світ. про­летар. (комуніст.) революції спо­чатку в найбільш технологічно роз­винених країнах, а згодом роз­по­всюдже­н­ня її на від­сталіші країни (теорія перманент. ре­­волюції). Натомість В. Ленін до­­повнив теорію марксизму положе­н­ням про те, що пролетар. революція може від­бутися й у від­носно від­сталій, окремій краї­ні, яка є «слабкою ланкою» серед екс­плуататор. су­спільств. Це доповне­н­ня до класич. марксизму було потрібне йому, щоб обґрун­тувати висновок про можливість пролетар. революції й у від­носно від­сталій Росії. Більшов. (комуніст.) партія, яку очолював В. Ле­нін, реалізувала цю тезу на практиці, започаткувавши низку т. зв. соціаліст. революцій і в ін. країнах, що привело до створе­н­ня «соціаліст. табору», нібито оточеного ворожим світом капіталіст. держав. Результатом такого істор. екс­перименту ста­­ло створе­н­ня низки тоталітар., диктатор. режимів, які прагнули здійснити світ. пролетар. революцію, використовуючи народи та нар. багатство як засіб реалізації ідеї світ. революції, знищуючи спочатку ворожі класи, а потім і значну частину «соціаліст. інтелігенції», робітників і селян. Більшов. (комуніст.) пар­тія СРСР створила систему кон­центрац. таборів і тюрем, де були знищені десятки міль­йонів людей. Цим самим шляхом йшли її послідовники в ін. «соціаліст. країнах». КПРС і світ. комуніст. рух ставили за мету здійснити світ. комуніст. революцію усіма ненасильниц. і насильниц. засобами, спираючись гол. чином на ресурси СРСР і значно меншою мірою — на ресурси ін. кра­їн соціаліст. табору. Внаслідок цього рівень життя в цих країнах, особливо в CPCР, був низьким, і насел. по­ступово пере­коналося в утопічності проекту комунізму в світ. мас­штабі. З по­гляду марксистів-ленінців уче­н­ня К. складається з трьох осн. частин: матеріаліст. діалектики, що, у свою чергу, містить діалект. матеріалізм як заг. теорію роз­витку, базовану на матеріальності усього сущого, та істор. матеріалізм як вершину сусп. філософії і наук про су­спільство, що роз­криває закономірності історії та сусп. роз­витку; марксист. політ­економії, яка складається з політ­економії капіталізму, що базується на теорії додатк. вартості, та політ­економії соціалізму з осн. ідеєю планомірності роз­витку нар. господарства при соціалізмі; власне наук. комунізму як теорії роз­будови комуніст. су­спільства засобами класової боротьби і революції, що обʼ­єд­нує теоретично роз­роб­лену теорію класової боротьби, партії і революції та еклектичну, прожектер. концепцію побудови комуніст. су­спільства без класів, держави, екс­плуатації, грошей, де все побудовано на повному самоврядуван­ні. Ця оста­н­ня час­тина, найбільш заплутана теоретично, не реалізовувалася на практиці: держава та гроші не хотіли від­мирати, комуніст. пар­тія пере­творилася у засіб тоталі­таризму і масового терору, зʼяви­лися нові форми екс­плуатації з боку комуніст. бюрократії, прин­цип, що всі працюють за здіб­ностями, а отримують за потре­бами не реалізовувався, навпа­ки, дедалі більша частина насел. страждала від дефіциту продовольства, житла, ін. засобів існува­н­ня. Логіч. результатом та­­кого роз­витку стала не світ. комуніст. революція, а роз­пад со­­ціаліст. системи у світ. мас­штабі та її авангарду — СРСР. Отже, К. не реалізувався як теорія, а практика довела, що він не реальний у сучас. істор. умовах.

Літ.: История Всесоюзной Ком­мунис­ти­ческой партии (большевиков). Крат­кий курс. Москва, 1945; Бердяев Н. А. Истоки и смысл рус­ского ком­мунизма. Москва, 1990; Платонов С. После ком­мунизма. Москва, 1990; Пайпс Р. Рус­ская революция / Пер. с англ. Ч. 2. Мос­ква, 1994; Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / Пер. з англ. К., 1998; Губерсь­кий Л., Андрущен­ко В., Михальченко М. Культура. Ідео­логія. Особистість. К., 2002.

М. І. Михальченко

Завантажити статтю