Комунізм

КОМУНІ́ЗМ (від лат. communis — спільний, загальний) — суспільне явище, що складається з ідейно-теоретичного, політичного, економічного, морального та інших процесів. При цьому існує єдність теорії та практики, якими б ілюзор., утопіч. і практико-драм. вони не були. Ідея К. (спільності майна) зародилася у примітив., нерозвиненій формі у первіс. суспільстві. Знач. поштовху розвиткові цієї ідеї надали стародавня грец. філософія і християнство (у формі християн. комун і монастирів). У домарксист. період ідея реалізації К. на практиці залишалася утопією (Платон, Е.-Ґ. Мореллі, Ґ. Маблі, Ґ. Бабьоф, П. Жоне-Спонвіль, Н. Бюньє, Т. Мор, К.-А. Сен-Сімон, Ш. Фурьє, Р. Оуен та ін.). Перша вдала спроба застосувати на практиці ідеї християн. К. — створення Ієзуїт. держави (1610–1768) на тер. сучас. Параґваю. У зв’язку з багатовимірністю цього сусп. явища виокремлюють осн. сторони (характеристики) марксист. варіанта К.: комуніст. ідеологія, що претендує на теор. обґрунтуван­ня необхідності й форм переходу від капіталізму до К.; суспільно-екон. формація, яка існувала у формі первіс. (примітив.) К., а в нових істор. умовах у результаті пролетар. революції замінює капіталізм і постає як новий тип цивілізації (при цьому нібито розв’язуються протиріччя капіталізму на основі запроваджен­­ня сусп. власності на засоби виробництва та перетворення праці із сили поневолення людини на засіб її розвитку, в результаті чого реалізується принцип: «від кожного — за здіб­ностями, кожному — за потребами»); вищий ступ. розвитку соціалізму на ета­пі переходу від капіталізму. Існує багато ін. понять і підходів, які більше суперечать один одному, ніж роблять розуміння К. логіч., теоретично і практично реальним, серед них — наук., при­мітив., утопіч. К., воєнний кому­нізм тощо. Теорія сучас. К. створ. К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Ле­ніним та багатьма їхніми інтерпретаторами (марксизм-ленінізм, маоїзм, єврокомунізм тощо). Біль­шість сучас. суспільство­знавців вважає, що тео­рія К. — утопія, практика реалізації якої призводить до тоталітаризму, диктатури, ігнорування норм і принципів реал. гуманізму. Марк­сист.-ленін. варіант К. побудований на принципах матеріаліст. розуміння історії, згідно з якими сусп. буття визначає сусп. свідомість, економіка — політику. Важливу роль у марксизмі-ленінізмі відіграє теорія додатк. вартості: багатство сучас. товар. світу створюється за рахунок експлуатації найманої робочої сили. Внесок у процес створен­ня сусп. багатства володарів влас­ності й бізнесу це вчення знач. мірою ігнорує, як і роль віль­ної, твор. праці (проект., конструктор., різних видів духов. діяльності). Згідно з марксист.-ленін. теорією, за допомогою дик­татури пролетаріату усуспільнюються засоби виробництва і створюються умови для всебіч. розвитку особи. Однак при цьому відкритим залишається питання, яким чином клас, що, за виразом К. Маркса і В. Леніна, не має нічого, окрім ланцюгів, які сковують його економічно, політично і духовно, може виступити гегемоном сусп. розвитку, виробити гуманіст. світогляд і передову класову ідеологію. В. Ленін, намагаючись роз­в’язати це протиріччя, писав, що наук. світогляд і прогрес, ідеологію для пролетаріату розроблять представники інтелігенції і старих панівних класів, які перейдуть на позиції пролетаріату, тобто зрадники інтересів свого класу. К. Маркс і Ф. Енгельс (фундатори марксизму) розробили теорію здійснення світ. про­летар. (комуніст.) революції спо­чатку в найбільш технологічно розвинених країнах, а згодом розповсюдження її на відсталіші країни (теорія перманент. ре­­волюції). Натомість В. Ленін до­­повнив теорію марксизму положенням про те, що пролетар. революція може відбутися й у відносно відсталій, окремій краї­ні, яка є «слабкою ланкою» серед експлуататор. суспільств. Це доповнення до класич. марксизму було потрібне йому, щоб обґрун­тувати висновок про можливість пролетар. революції й у відносно відсталій Росії. Більшов. (комуніст.) партія, яку очолював В. Ле­нін, реалізувала цю тезу на практиці, започаткувавши низку т. зв. соціаліст. революцій і в ін. країнах, що привело до створення «соціаліст. табору», нібито оточеного ворожим світом капіталіст. держав. Результатом такого істор. експерименту ста­­ло створення низки тоталітар., диктатор. режимів, які прагнули здійснити світ. пролетар. революцію, використовуючи народи та нар. багатство як засіб реалізації ідеї світ. революції, знищуючи спочатку ворожі класи, а потім і значну частину «соціаліст. інтелігенції», робітників і селян. Більшов. (комуніст.) пар­тія СРСР створила систему кон­центрац. таборів і тюрем, де були знищені десятки мільйонів людей. Цим самим шляхом йшли її послідовники в ін. «соціаліст. країнах». КПРС і світ. комуніст. рух ставили за мету здійснити світ. комуніст. революцію усіма ненасильниц. і насильниц. засобами, спираючись гол. чином на ресурси СРСР і значно меншою мірою — на ресурси ін. кра­їн соціаліст. табору. Внаслідок цього рівень життя в цих країнах, особливо в CPCР, був низьким, і насел. поступово переконалося в утопічності проекту комунізму в світ. масштабі. З погляду марксистів-ленінців учення К. складається з трьох осн. частин: матеріаліст. діалектики, що, у свою чергу, містить діалект. матеріалізм як заг. теорію розвитку, базовану на матеріальності усього сущого, та істор. матеріалізм як вершину сусп. філософії і наук про суспільство, що розкриває закономірності історії та сусп. розвитку; марксист. політекономії, яка складається з політекономії капіталізму, що базується на теорії додатк. вартості, та політекономії соціалізму з осн. ідеєю планомірності розвитку нар. господарства при соціалізмі; власне наук. комунізму як теорії розбудови комуніст. суспільства засобами класової боротьби і революції, що об’єднує теоретично розроб­лену теорію класової боротьби, партії і революції та еклектичну, прожектер. концепцію побудови комуніст. суспільства без класів, держави, експлуатації, грошей, де все побудовано на повному самоврядуванні. Ця остання час­тина, найбільш заплутана теоретично, не реалізовувалася на практиці: держава та гроші не хотіли відмирати, комуніст. пар­тія перетворилася у засіб тоталі­таризму і масового терору, з’яви­лися нові форми експлуатації з боку комуніст. бюрократії, прин­цип, що всі працюють за здіб­ностями, а отримують за потре­бами не реалізовувався, навпа­ки, дедалі більша частина насел. страждала від дефіциту продовольства, житла, ін. засобів існування. Логіч. результатом та­­кого розвитку стала не світ. комуніст. революція, а розпад со­­ціаліст. системи у світ. масштабі та її авангарду — СРСР. Отже, К. не реалізувався як теорія, а практика довела, що він не реальний у сучас. істор. умовах.

Літ.: История Всесоюзной Коммунис­ти­ческой партии (большевиков). Крат­кий курс. Москва, 1945; Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. Москва, 1990; Платонов С. После ком­мунизма. Москва, 1990; Пайпс Р. Рус­ская революция / Пер. с англ. Ч. 2. Мос­ква, 1994; Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / Пер. з англ. К., 1998; Губерсь­кий Л., Андрущен­ко В., Михальченко М. Культура. Ідео­логія. Особистість. К., 2002.

М. І. Михальченко

Рекомендована література

1. История Всесоюзной Коммунис­ти­ческой партии (большевиков). Крат­кий курс. Москва, 1945;
   Google ScholarInternet
2. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. Москва, 1990;
   Google ScholarInternet
3. Платонов С. После ком­мунизма. Москва, 1990;
   Google ScholarInternet
4. Пайпс Р. Рус­ская революция / Пер. с англ. Ч. 2. Мос­ква, 1994;
   Google ScholarInternet
5. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / Пер. з англ. К., 1998;
   Google ScholarInternet
6. Губерсь­кий Л., Андрущен­ко В., Михальченко М. Культура. Ідео­логія. Особистість. К., 2002.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю