Конкордизм

Визначення і загальна характеристика

КОНКОРДИ́ЗМ (від лат. concordia — погодження, злагода) — соціально-етична концепція, спрямована на відновлення рівноваги внутрішнього світу людини, гармонію між людиною і суспільством та між людиною і природою. Етимологічно Конкордія — давньорим. божество згоди серед гро­мадян та між народом і сенатом. «Concordatum» — низка угод між Папою Римським та європ. королівствами, що регулювали юрид. і майновий статуси катол. Церкви. У філософії католицизму (томізмі та неотомізмі) К. претендує на універсал. поєднання віри і розуму, умоглядного й емпіричного, сутності та існування, індивідуалізму й соборності, актуального та потен­ційного. К. вважає за можливе узго­­дження біблій. сказання про світобудову з даними науки. Істина єдина: між Словом Божим і об’єктив. даними природознавства не може бути протиріч. Елементи К. наявні також і в православ. традиції християнства (О. Мень). Із давніх часів Біблію прагнули узгодити з Пто­лемеєвою системою геоцентризму. За християн. традицією Господь створив Святе Письмо і Книгу Природи, що є ключем до розуміння першої й оберігає нас від заблудження. Вічна Істина Святого Письма не може суперечити тому, що є істинним у наук. пізнанні. Тому християн. мораль зараховує наук. відкрит­­тя у коло своїх ідей.

Оригін. концепцію К. викладено в однойм. філос.-етич. трактаті В. Винниченка (уперше опубл. у зб. «Невідомий Винниченко», 2010; окремо — 2011; обидва — Київ), де він зробив спробу пояснити, як подолати перешкоди на шляху до одвіч. мрії людей — щастя. Власне К. — система методів і правил актив. досягнення щастя, пра­гнення до якого й об’єднує усіх людей. Концепція орієнтує на відновлення узгодженості (рівноваги) внутр. світу людини за допомо­гою системи особистих, сусп. і глобал. засобів (від харчування та валеології до духов. самовдо­сконалення). Людство завжди потерпало від «дисконкордизму» — драм. неузго­дженості між собою, яка є «смертел. хворобою, що нищить людину». Концепція К. В. Винниченка акцентує увагу на необхідності адекват. усвідомлення взаємостосунків людини та природи. Людина — не завойовник і володар природи, а лише її фрагмент. Природу як ціліс. і досконалий світ протиставлено дисгармоній. люд. світу. Парадигма К. орієнтує на ставлення до природи не як до пасив. тла, на якому відбувається життя людей, а як до склад. організму, елементом якого є й людина, яка має реалізувати власні життєві функції, не порушуючи осн. функц. зв’язків цілого. Для досягнення такого стану автор пропагував такий філос.-світогляд. підхід, як «чесність із собою». Концепція К. В. Винничен­ка може бути також продуктивною для формування екологічної куль­тури сучасника, дидактики екологічної освіти та методики екол. виховання.

Завантажити статтю