Конкордизм

КОНКОРДИ́ЗМ (від лат. concordia — погодже­н­ня, злагода) — соціально-етична концепція, спрямована на від­новле­н­ня рівноваги внутрішнього світу людини, гармонію між людиною і су­спільством та між людиною і природою. Етимологічно Конкордія — давньорим. божество згоди серед гро­мадян та між народом і сенатом. «Concordatum» — низка угод між Папою Римським та європ. королівствами, що регулювали юрид. і майновий статуси катол. Церкви. У філософії католицизму (томізмі та неотомізмі) К. претендує на універсал. по­єд­на­н­ня віри і ро­зуму, умо­глядного й емпіричного, сутності та існува­н­ня, індивідуалізму й соборності, актуального та потен­ційного. К. вважає за можливе узго­­дже­н­ня біблій. сказа­н­ня про світобудову з даними науки. Істина єдина: між Словом Божим і обʼєктив. даними природо­знавства не може бути протиріч. Елементи К. наявні також і в православ. традиції християнства (О. Мень). Із давніх часів Біблію прагнули узгодити з Пто­лемеєвою системою геоцентризму. За християн. традицією Господь створив Святе Письмо і Книгу Природи, що є ключем до ро­зумі­н­ня першої й оберігає нас від заблудже­н­ня. Вічна Істина Святого Письма не може суперечити тому, що є істин­ним у наук. пі­знан­ні. Тому християн. мораль зараховує наук. від­крит­­тя у коло своїх ідей.

Оригін. концепцію К. викладено в однойм. філос.-етич. трактаті В. Вин­ниченка (уперше опубл. у зб. «Неві­домий Вин­ниченко», 2010; окремо — 2011; обидва — Київ), де він зробив спробу пояснити, як подолати пере­шкоди на шляху до одвіч. мрії людей — щастя. Власне К. — система методів і правил актив. досягне­н­ня щастя, пра­гне­н­ня до якого й обʼ­єд­нує усіх людей. Концепція орієнтує на від­новле­н­ня узгодженості (рівноваги) внутр. світу людини за допомо­гою системи особистих, сусп. і глобал. засобів (від харчува­н­ня та валеології до духов. самовдо­сконале­н­ня). Людство завжди потерпало від «дисконкордизму» — драм. неузго­дженості між собою, яка є «смертел. хворобою, що нищить людину». Концепція К. В. Вин­ниченка акцентує увагу на необхідності адекват. усві­домле­н­ня взаємо­стосунків людини та природи. Людина — не заво­йовник і володар природи, а лише її фрагмент. Природу як ціліс. і досконалий світ проти­ставлено дис­гармоній. люд. світу. Парадигма К. орієнтує на ставле­н­ня до природи не як до пасив. тла, на якому від­бувається життя людей, а як до склад. організму, елементом якого є й людина, яка має реалізувати власні жит­тєві функції, не порушуючи осн. функц. звʼязків цілого. Для досягне­н­ня такого стану автор пропагував такий філос.-світо­гляд. під­хід, як «чесність із собою». Концепція К. В. Вин­ничен­ка може бути також продуктивною для формува­н­ня екологічної куль­тури сучасника, дидактики екологічної освіти та методики екол. вихова­н­ня.

Завантажити статтю