Ліхенологія

Визначення і загальна характеристика

ЛІХЕНОЛО́ГІЯ (від грец. λειχήν — лишай, лишайник і …логія) — роз­діл мікології, що ви­вчає лишайники. Л. досліджує природу, таксоном. склад, місце у системі орган. світу, анатом., морфол., біо­хім., геогр., екол. і ценотичні особливості, значе­н­ня в природі, про­блеми викори­ста­н­ня людиною та охорони лишайників. Роз­­різняють декілька напрямів їхнього ви­вче­н­ня: флорист. (дослідж. видового різномані­т­тя окремих територій), таксоном. (дослідж. окремих таксонів із залуче­н­ням морфол.-анатом., біо­хім. та мо­лекуляр. ознак, роз­робле­н­ня їхніх класифікац. систем), біо­хім., екол.-ценотич., індикац. (див. Ліхеноіндикація) тощо.

Л. виникла як роз­діл ботаніки на поч. 19 ст., хоча її обʼєкт — лишайники — ві­домі з часів Дав­ньої Греції (з праць Теофраста). Засн. Л. вважають швед. лікаря Е. Ахаріуса, який опублікував декілька зведень, присвяч. спец. ви­вчен­ню лишайників. Він дотримувався по­гляду, що лишайники — своєрідні рослини, які утворюють окремий від­діл. Засн. таксоном. школи є нім. дослідник Й. Кербер та італієць А. Мас­салонґо (роботи 1850–60-х рр.), котрі в основу класифікації лишайників поклали мікро­скопічні ознаки будови слані та плод. тіл. Більшість висновків цих дослідників та їхніх послідовників отри­мали широке ви­зна­н­ня лише в остан­ні десятилі­т­тя у звʼяз­ку з викори­ста­н­ням методів молекуляр. філогенії. По­двійну природу лишайників (вони є асоціа­цією гриба та водорості) виявив 1869 нім. дослідник С. Швенденер. Однак наслідок даного від­кри­т­тя — від­несе­н­ня лишайників до грибів (до від­ділу аскоміцетових — Ascomycota — 98 % та від­ділу базидіальних — Basidio­mycota — 2 %) — ви­знано лише в 1980-і рр. Флорист. та таксоном. напрями ви­вче­н­ня лишайників роз­виваються від кін. 19 ст., коли ще не були сформульовані засади Л. як науки. Найкраще ви­вченим у ліхенол. від­ношен­ні є європ. континент. В остан­ні десятилі­т­тя знач. роз­витку набули ліхенофлорист. та таксоном. дослідж. лишайників пн.-амер. та австрал. континентів. В Укра­їні цілеспрям. ви­вче­н­ня флори лишайників повʼязане з імʼям А. Окснера. Він під­готував «Ви­значник лишайників Укра­їни» (1937) та фундам. працю «Флора лишайників України» (т. 1, 1956; т. 2, вип. 1, 1968, вип. 2, 1993, вип. 3, 2011; усі — Київ). Вагому роль у роз­витку Л. ві­діграли вид. «Checklist of fungi of Ukraine» («Зведений список грибів України», Еґхам; К., 1996), «The se­cond checklist of lichen-forming and lichenicolous fungi of Ukra­ine» («Другий зведений список лишайників та ліхенофільних гри­бів України», 1998), «The third checklist of lichen-forming and lichenicolous fungi of Ukraine» («Третій зведений список лишайників та ліхенофільних грибів України», 2010; обидва — Київ), під­готовлені під керівництвом С. Кон­дратюка. Крім заг.-укр., створ. зведе­н­ня лишайників Укр. Карпат, Криму та ін. регіонів. А. Окснер та його учениця М. Макаревич сприяли започаткуван­ню та брали участь у під­готовці перших випусків «Определителя лишайников СССР» (вып. 1–5, Ленин­град, 1971–78), який завершено як «Определитель лишайников Рос­сии» (вып. 6–10, С.-Петербург, 1996–2008). У скла­ді автор. колективу перших 4-х та 9-го випусків цього вид. пере­важали укр. ліхенологи. Крім того, укр. дослідники зробили знач. внесок у ви­вче­н­ня різномані­т­тя лишайників ін. країн Євразії, зокрема Серед. Азії (А. Окс­нер), рос. Далекого Сходу (А. Окс­нер, М. Макаревич, І. Навроцька, С. Кондратюк), Ізраїлю (І. Навроцька, С. Кондратюк), Австралії та Пд. Кореї (С. Кондратюк) тощо. Від 1990-х рр. з метою кла­сифікації лишайників поширилося викори­ста­н­ня методів молекуляр. філогенії. О. Блюм та Г. Кашеваров першими (ще 1987) опублікували результати дослідж. щодо викори­ста­н­ня молекуляр. особливостей лишайників для їхньої класифікації. Укр. ученим також належить пріоритет у ство­рен­ні сучас. класифікації т. зв. помаранчевих лишайників (лишайників родини телосхістових, серед яких пере­важають пред­ставники з помаранчевою слан­ню, яка містить антрахінони парієтинового хемосин­дрому), побудованої на результатах три­ген. філогенії (молекуляр. філогенії, що базується на аналізі послідовностей трьох генів ядер. та мітохондріал. ДНК). Так, з 75-ти родів, за­пропонованих до сьогодні для вказаної родини лишайників, бл. 30-ти родів описали укр. учені у спів­праці зі спів­роб. швед. та пд.-корей. н.-д. установ. На честь укр. фахівців на­звані такі роди, як Oxneria, Massjukiella, Lazarenkoella, Oleg­blumia, Scythioria, Oxnerella, Ru­savskia та ін. У цілому укр. ліхенологи описали понад 40 родів та 300 видів лишайників і ліхенофіл. грибів, нових для науки. С. Кондратюк брав участь у під­готовці публікації, присвяч. роз­­шифруван­ню повного геному лишайника (пред­ставника роду калоплака — Park et al., 2013). Укр. учені вперше у світ. практиці здійснили спец. комплексні дослідж. лишайників, мохоподібних, вільно зростаючих та симбіо­тич. водоростей на від­слоне­н­нях граніт. кань­йонів Укра­їни з метою встановле­н­ня філогенет. звʼязків симбіо­тич. водоростей з ін. групами водоростей, що зростають на даних субстра­тах. На поч. 20 ст. роз­почалося ви­вче­н­ня біо­хім. особливостей лишайників, зокрема орган. спо­лук, які в подальшому отримали назву «лишайникові речовини» (сполуки, які виробляються лише в результаті жит­тєдіяльності лишайник. асоціації). Екол.-ценотичне ви­вче­н­ня лишайників започатковано в декількох країнах світу в 1920-і рр., зокрема в Швеції, Швейцарії та Україні. Одним із засн. ліхеноценотич. дослідж. у світі вважають А. Окснера. Засн. спец. приклад. ви­вче­н­ня екол.-фізіол. особливос­тей лишайників є нім. дослідник О. Ланґе (серед. 20 ст.). В Україні за цим напрямом у 1970–80-і рр. працювала лаб. Ін­ституту ботаніки АН УРСР (Київ) під керівництвом О. Блюма.

В Україні базовою установою з ви­вче­н­ня питань Л. є від­діл ліхенології та бріології Ін­ституту ботаніки НАНУ — один зі структур. під­роз­ділів київ. школи систематиків та флористів спор. рослин (засн. — О. Фомін, Д. Зеров та А. Окснер). Сучасні ліхенол. осе­редки пред­ставлені також у Хер­сон. університеті (засн. — М. Бойко, О. Хо­досовцев) та Ботан. саду НАНУ (Київ; засн. — О. Блюм). Основою ліхенофлорист. та таксоном. до­слідж. є ліхенол. гербарій Ін­ституту ботаніки НАНУ, в якому зберігаються понад 70 тис. опрацьованих зразків, а також великі фонди частково ви­значених ма­теріалів. Л. викладають у заг. курсах ботаніки чи мікології на біол. ф-тах університетів. Лише в де­яких ВНЗах (Київ., Львів., Між­нар. Соломонів університети) в певні роки остан. десятиліть читали курси з ліхеноіндикації для студентів старших курсів.

Літ.: Кондратюк С. Я., Андріанова Т. В., Тихоненко Ю. Я. Ви­вче­н­ня різноманітності мікобіо­ти України (ліхенофільні, септорієві та пукцинієві гриби). К., 1999; Федоренко Н. М., Кондратюк С. Я., Орлов О. О. Лишайники та ліхенофільні гриби Житомирської області. К.; Ж., 2006; Кондратюк С. Я. Індикація стану навколишнього середовища України за допомогою лишайників. К., 2008; Михайлюк Т. І., Кондратюк С. Я., Нипорко С. О. та ін. Лишайники, мохоподібні та наземні водорості гранітних кань­йонів України. К., 2011; Кондратюк С. Я., Михайлюк Т. І., Дарієнко Т. М. Молекулярна філогенія і сучасна таксономія наземних спорових рослин. К., 2013.

С. Я. Кондратюк

Завантажити статтю