Лозова

ЛОЗОВА́ — місто обласного значення Харківської області, райцентр. Лозів. міськраді підпорядк. села Герсеванівське, Лісівське, Домас. сільс. (села Домаха та Українське) і Панютин. селищна (смт Панютине, с. Хлібне) ради. Знаходиться за 150 км від обл. центру та за 500 км від Києва. У Л. бере початок однойм. річка, яка за 12 км впадає у Бритай (притока Береки, бас. Сіверського Дінця). Площа 18,1 км². За переписом 2001, насел. Лозів. міськради становило 73 098 осіб (складає 87,9 % до 1989), з них у Л. нараховувалося 64 041 особа (87,7 %), у Панютиному — 7310 осіб (90,2 %), у січні 2015 на тер. міськради проживало 66,5 тис. осіб. Залізнич. вузол. Через місто проходять автомоб. шляхи Мерефа–Павлоград і Л.–Близнюки–Барвінкове. Л. і підпорядк. Лозів. міськраді насел. пункти виникли на землях, що входили до 1775 до Оріл. паланки Запороз. Січі. Історія міста розпочинається 1869, коли була введена в експлуатацію Курсько-Харково-Азов. залізниця та відкрита ст. Л.-Азовська (від 1893 — Панютине). У цьому ж році створ. паровозне депо та малі вагонні майстерні (нині Укр. центр з експлуатації спеціаліз. вагонів «Укрспецвагон»). 1872 прокладено Лозово-Севастоп. залізницю та за 7 км від ст. Л.-Азовська відкрито ст. Л.-Севастопольська (від 1893 — Л.). Вигідне розташування ст. Л. у місці перетину двох залізниць сприяло швидкому екон. розвитку, зростанню кількості жит. і перетворенню її на с-ще. Вона стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі. Побл. неї з’явилася низка торг. складів, елеваторів, борошномел. підприємств, контор, банків. Наприкінці 1890-х рр. у Л. було 246 дворів, мешкало 2135 осіб. 1902 до ст. Л. була прокладена залізнична колія з Костянтинограда (нині м. Красноград Харків. обл.), 1913 зі ст. Панютине сюди переведено паровозне депо. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Л. перебувала у складі Новоіванів. волості Павлогр. пов. Катеринослав. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 13–14 та 16–17 грудня 1917 у Л. відбулися бої між військовиками Армії УНР і більшовиками, наприкінці 1918 — між військовиками Армії УНР і махновцями. 1923–26 — у складі Павлогр., 1926–30 — Харків. округ, від 1932 — Харків. обл. Від 1923 — райцентр. 1928 за рішенням Харків. окрвиконкому Л. віднесено до категорії міст рай. значення, 1938 цей статус був підтверджений постановою Харків. облради. У міжвоєн. період кількість насел. зросла до 22 тис. осіб. Від 11 жовтня 1941 до 27 січня 1942, від 25 травня 1942 до 11 січня 1943 та від 1 березня до 16 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти створили табір для військовополонених. 35-й і 38-й гвардій. стрілецьким та 244-й і 262-й авіац. дивізіям, які брали участь у визволенні міста, присвоєне найменування Лозівських. 1958 на базі майстерні для ремонту тракторів і с.-г. інвентарю створ. ремонт. завод (пізніше — завод металоконструкцій; було одним з потуж. підприємств Л., від поч. 2010-х рр. не працює). 1959 засн. Лозівський завод «Трактородеталь». Важливе значення для розвитку Л. мали спорудження та введення в дію 1966 Лозівського ковальсько-механічного заводу. У її пд.-зх. частині звели містечко тракторобудівників з 7-ми мікрорайонів з розгалуженою соц.-побут. інфраструктурою. Від 1962 — місто обл. значення. У 1980-х рр. введено в експлуатацію Лозівський молочний завод, 2003 — комбайн. завод (виробляв новий укр. комбайн на базі рос. самохід. зернозбирал. комбайна «Єнісей-950»; 2008 переведений у с. Озерна Білоцерків. р-ну Київ. обл.). Наприкінці серпня 2008 відбувся вибух сховища військ. боєприпасів. Нині місто посідає 2-е м. в області після Харкова за пром. потенціалом. Тут також працюють молоч. і авторемонт. заводи, друкарня. На тер. Лозів. міськради — Панютин. профес. аграр. ліцей, Лозів. профес. ліцей, Лозів. обл. училище культури і мистецтв, Лозів. філія Харків. автомоб.-дорож. технікуму; 13 заг.-осв. (3 навч.-вихов. комплекси «заг.-осв. школа-дитсадок», колегіум, ліцей, г-зія, 7 заг.-осв. шкіл) і 14 дошкіл. (зокрема й 3 підрозділи навч.-вихов. комплексів) навч. закладів; Лозівський краєзнавчий музей, міський Палац культури, юнац. і міська б-ки, Лозівські муз. школа, школа мистецтв, художня школа та її філія, Панютин. муз. школа; ДЮСШ «Локомотив», «Олімпія» та «Юність», Центр фіз. здоров’я «Спорт для всіх»; міська лікарня, 6 амбулаторій (4 — у Лозовій, 1 — у Панютиному, 1 — у Домасі); готелі «Лозова» й «Оскар». Виходять газети «Голос Лозівщини» (міськрай.) та «Машиностроитель» (друк. орган ковал.-мех. заводу). 1999 засн. Лозів. міськрай. товариство німців «Відергебурт», 2011 — Обл. центр нім. культури «Асканія». Реліг. громади: 3 — УПЦ МП (окрасою міста є Свято-Смолен. і Свято-Петропавлів. церкви), 1 — УАПЦ, 2 — євангел. християн-баптистів, 2 — християн віри євангельської, 2 — адвентистів сьомого дня, 2 — харизматів, 1 — свідків Єгови, 1 — лютеран, 1 — юдеїв, 1 — мусульман. Для організації відпочинку функціонують дендрол. парк «Дружба» (від 2000 — об’єкт природно-заповід. фонду місц. значення), парк культури «Перемога», 3 сквери, зокрема Т. Шевченка (заг. пл. зеленої зони міста 10,71 км²), бази «Бриз» і «Бритай». Встановлено погруддя Т. Шевченка та першого дир. ковал.-мех. заводу Ф. Супруна, меморіал Слави (похов. бл. 500 рад. бійців), пам’ятник воїнам-землякам 1941–45, пам’ятні знаки військовикам Армії УНР, лозівчанам-ополченцям, військовополоненим Лозів. табору, безвинно розстріляним жертвам фашизму у Заячій балці, «Танк Т-34», «Самохідна установка ІСУ-152», «Літак МіГ-21», ліквідаторам аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям, загиблим у боротьбі зі злочинністю міліціонерам. На честь захисників міста у лютому 1942 від нім.-фашист. окупантів створ. Алею Героїв. Серед видат. уродженців Л. — філософ О. Базалук, фахівець у галузі механізації с. господарства В. Басін, економіст Т. Завгородня, гірничі інженери Ю. Капленко, М. Касьян, О. Кашуба, Р. Лейбов, фахівець у галузі механіки І. Косько, брати фахівець у галузі будівництва Володимир і конструктор, організатор виробництва танків Микола Кучеренки, хімік В. Лебідь, лікар-нарколог О. Мінко, лікар-дерматовенеролог М. Фрішман, лікар-кардіолог В. Шершньов, провізор О. Павлій, фахівець у галузі залізнич. транспорту В. Федорець, фахівець у галузі фіз. оптики І. Шкляревський, амер. філософ, психолог, біолог укр. походження А. Рапопорт; поет, прозаїк, сценарист, громад. діяч Ю. Сердюк; живописець, засл. художник України О. Чередниченко, живописці І. Манець, Г. Саєнко, графік і живописець О. Удовенко, живописець, графік і монументаліст Ю. Чумак; засл. арт. УРСР — диктор радіо Н. Артемович і співак Г. Поздняков, співак, засл. арт. України Х. Ширінський; учасник дисидент. руху О. Мурженко; промисловець Є. Василенко; головнокомандувач прикордон. військ СРСР, генерал-полковник І. Калиниченко, Герої Рад. Союзу М. Мокрий і Ф. Федоров; футболіст, володар кубка УЄФА О. Гладкий, плавчиня Н. Прологаєва. У Панютиному народилися фізик, чл.-кор. АН УРСР А. Звягін, фахівець у галузі фізіології людини і тварин, дійс. чл. АПНУ Г. Чайченко, правознавець А. Клюшниченко; літературознавець, бібліограф М. Яшек; живописець, засл. художник УРСР П. Сльота, графік І. Гриценко; дипломат М. Решетняк; у Домасі — актор, режисер, нар. арт. УРСР О. Тарасенко. На поч. 1920-х рр. працював викл. природознавства та математики у соц.-екон. залізнич. училищі географ, педагог П. Бєльський, у довоєн. час на Панютин. вагоноремонт. заводі та в Лозів. паровоз. депо — Герой Радянського Союзу І. Середа, помічником машиніста на залізниці в Л. — Герой Радянського Союзу О. Удовиченко, у післявоєн. період нач. дистанції автоматики та телемеханіки — Герой Радянського Союзу Ю. Березовський, 1953–58 на Лозів. МТС — вчений-агроном А. Бука, у 2-й пол. 1980-х рр. 2-м секр. міськкому КПУ та головою виконкому — дипломат В. Тягло. Останні 10 р. життя у місті мешкав кримськотатар. графік А. Лятіф-Заде. Звання «Почес. громадянин Л.» удостоєні: учасники визволення Лозівщини — засл. діяч мистецтв і нар. художник РФ О. Бєлих, генерал армії, Герой Радянського Союзу В. Варенников; промисловці — директор ковал.-мех. заводу Ф. Супрун і В. Христофоров, дир. заводу металоконструкцій В. Жужома, дир. «Укрспецвагона» В. Степанов. Із містом також пов’язані життя та діяльність співаків — нар. арт. УРСР В. Реуса та нар. арт. РФ Л. Магомедової, заслужений тренерів України В. Матюшенка та А. Нартова.

Літ.: Гараган П. А. Лозова: Краєзн. нарис. Х., 1965; Лавренко В. Я. Лозовая: Путеводитель. Х., 1984; Рідний край. Х., 1999; Ярещенко А. П. Під чаром рідної землі. Х., 2007; Труш В. Історія села Хлібного. Павлоград, 2010; Хрисанфов Н. Так память прошлое хранит. Лозовая, 2013.

С. Ф. Степанов