Коломійченко Олексій Сидорович
КОЛОМІ́ЙЧЕНКО Олексій Сидорович (18(30). 03. 1898, містечко Шпола, нині місто Черкаської обл. — 17. 09. 1974, Київ) — лікар-оториноларинголог. Брат М. Коломійченка, дід В. Комащенка. Доктор медичних наук (1941), професор (1944), член-кореспондент АН УРСР (1967). Заслужений діяч науки УРСР (1955). Ленінська премія (1964). Учасник другої світової війни. Державні та бойові нагороди СРСР. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 — у Київському інституті удосконалення лікарів (з перервою): 1944–46 — заступник директора з науково-навчальної роботи, водночас 1944–66 — завідувач кафедри отоларингології; 1943–44 — в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ); 1960–74 — засновник і директор Київського НДІ отоларингології, якому 1978 присвоєно імʼя К. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953–72). Головний редактор «Журнала ушных, носовых и горловых болезней» (1958–74). Наукові дослідження: отіатрія, онкологія вуха, горла та носа; захворювання верхніх дихальних шляхів; аудіологія; дитячі хвороби, професійна патологія органа слуху; методи кібернетики та біохімії в оториноларингології. Першим в Україні оцінив перспективність операцій на стремені і вікні передвірʼя при отосклерозі; започаткував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку і лазерного випромінювання для діагностики й лікування оториноларингологічних захворювань. На будинку, де мешкав К., 2003 йому відкрито меморіальну дошку.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Хвороби вуха: Посіб. 1955; Атлас тональных аудиометрических исследований: Пособ. 1962 (співавт.); Операция на стремени при отосклерозе. 1962 (співавт.); Методика преподавания отоларингологии. 1968; Программированное пособие по аудиометрии. 1971 (співавт.); усі — Київ.