КОРОВИ́ЦЬКИЙ Леонід Костянтинович (04(16). 02. 1890, Житомир — 08. 12. 1976, Одеса) — лікар-інфекціоніст. Син К. Коровицького. Доктор медичних наук (1937, без захисту дисертації), професор (1940). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчив медичний факультет Но­­воросійського університету в Одесі (1913), де від­тоді й працював (згодом Одеський медичний ін­ститут): 1934–41 — завідувач кафедри інфекційних хвороб № 2, у 1941–49 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, водночас 1944–46 — декан лікувального факультету, 1949–68 — завідувач, 1968–74 — професор-консуль­­тант кафедри інфекційних хвороб; 1923–37 очолював також протозойне від­діле­н­ня Санітарно-бактеріологічного ін­ституту, 1930–34 — клініку Ін­ституту харчува­н­ня в Одесі. Наукові праці К. присвячені про­блемам боротьби з маля­рією, бруцельозом та токсоплазмозом. У 1930-х роках пер­­шим на Пів­дні України ви­вчав особливості регіональної епідеміології малярії, її клінічних проявів, організовував протималярійні заходи. За­пропонував класифікацію клінічних форм токсоплазмозу.