Люча

ЛЮ́ЧА – село Косівського району Івано-Франківської області. Знаходиться на межі Зовнішньофліш. області Укр. Карпат і Слобода-Рунгур. горбогір’я, що є частиною Передкарпатської височини, на р. Лючка (притока Пістиньки, бас. Прута), за 80 км від обл. центру, за 24 км від райцентру та залізнич. ст. Коломия. Пл. 41,78 км². За переписом насел. 2001, проживали 1287 осіб; станом на 2016 — бл. 1300 осіб; переважно українці. Датою заснування вважають 1412, коли відбулося його розмежування із сусід. с. Березів. Вперше згадується у писем. джерелах 1437. Тоді основу госп. діяльності селян становило солеваріння (діяли 3 криниці із соляною ропою «соровицею») та лісозаготівля. Мешканці здавна також займалися скотарством і землеробством. У 1-й чв. 17 ст. на скелі над річкою був зведений дерев’яний замок (перший на тер. Косівщини; нині ця місцевість має назву Замчище). 1648 його здобули повсталі селяни, на допомогу котрим прийшли жит. с. П’ядики з-під Коломиї. Керував захопленням укріплення полковник Коритко, загони якого належали до повстанців Семена Височана. У 17 ст. село зазнало знач. руйнувань під час турец.-татар. нападів. 1676 татар. загони зруйнували замок. Наприкінці 17 — у 18 ст. діяли загони опришків, зокрема під керівництвом Лунги, Пинті та Пискливого, В. Баюрака, О. Довбуша та І. Бойчука. Після 1-го поділу Польщі 1772 — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Під час 1-ї та 2-ї світ. воєн в околицях відбувалися запеклі бої. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918) встановлено владу ЗУНР. Від 1919 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. До серед. 1950-х рр. вело збройну боротьбу підпілля ОУН–УПА. Село зазнало великих жертв під час нім.-фашист. окупації (від липня 1941 до березня 1944). Понад 100 осіб репресовано рад. владою, депортовано до Сибіру. У Л. — заг.-осв. школа; Нар. дім, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. У селі розвинені туризм (тут збереглися давні гуцул. традиції) і художні промисли: ливарництво (майстри відливають посуд, предмети повсякден. вжитку, хрести на могили тощо), килимарство (О. Коломийчук), ткацтво (М. Стефанко), писанкарство (О. Слюсарчук). Є мислив.-рибне госп-во «Палетський ліс», де розводять зубрів, оленів, лосів, косуль, диких кабанів, декілька видів пернатих, форель, раків. Діють церква Вознесіння Христового (УГКЦ; 1848, пам’ятка архітектури нац. значення) та мала церква св. Покрови (на полонині Ґрошет). Зберігся житл. будинок письменника О. Терлецького (19 ст.). Встановлено пам’ятний знак на честь скасування панщини, пам’ятник воякам УПА, насипано символічну могилу борцям за волю України. Серед видат. уродженців — брати-мовознавці Костянтин і Юліан Ґеники-Березовські, художник М. Коломийчук.

Літ.: Населені пункти Косівщини: Довід. Косів, 1995; Бандрівський М., Мацкевий Л., Мацюк О. Старожитності Косівщини: Істор. нариси. Ів.-Ф., 1997; Рибчанський М., Лисишин А. Люча: Істор.-краєзн. нарис. Л.; П., 2002; Туристичними стежками Косівщини: Путівник. Косів, 2004. Ч. 1–2; Косівщина туристична: Путівник. Т., 2007.

Й. Р. Гілецький