М

М — сімнадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «ем» вживається як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «М» («мисліте»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом із іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає сонорний губний зімкнений (носовий) приголосний звук, що може бути твердим або пом’якшеним (у позиції перед [і]). Уживається в абревіатурах (МЗС, МВФ, МОК), як умовне скорочення слів «метр» та «місце» (з цифрою — 7 м; 5м²; 10 м³; 5-е м. ), «місто» (з назвою — м. Канів). У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «сорок». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значенням «сімнадцятий»: пункт «М» розділу С. При цифровий нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 17-м тощо.

Завантажити статтю