Мазур Богдан Миколайович

МА́ЗУР Богдан Миколайович (06. 07. 1969, Хмельницький) — скульптор. Син Людмили та Миколи, брат Оксани Мазурів. Державна премія України ім. Т. Шевченка (1999). Народний художник України (2009). Член НСХУ (1999). Закін. Нац. академію образотвор. мистецтва і архітектури (Київ, 2007; майстерня В. Чепелика). 2008 брав участь у створенні Нац. істор.-культур. заповідника «Гетьман. столиця» (смт Батурин Черніг. обл.). На творчій роботі. Основні галузі — станк. і монум. скульптура. Автор скульптур. композицій, пам’ятників, надгробків. Використовує переважно бронзу, граніт.

Тв.: композиції — «Гість», «Оксана», «Сон» (усі — 1991), «Шлях. Поцілунок Юди» (1993), «Ностальгія», «Апофеоз натовпу», «Дивлячись на воду», «Водоноша» (усі — 1995), «Георгій Переможець» (1997), «Ода Одесі» (1998), «Гетьмани. Молитва за Україну» (2010, смт Батурин); пам’ятники — С. Параджанову (1997, Київ), жертвам репресій «Ангел» (Хмельницький), «Кіт Пантелеймон» (Київ; обидва — 1998), Т. Шевченку (1999, м. Кам’янець-Подільський Хмельн. обл.), В. Чорноволу (2009); надгробок В. Чорноволу (2006; обидва — Київ).

Літ.: Рожко-Павленко Л. Мистецька родина Мазурів // ОМ. 1995. № 2; Яремчук А. Тому, хто проламував стіни тоталітаризму // УК. 2006. № 9.

Л. Ф. Рожко-Павленко

Основні твори

композиції — «Гість», «Оксана», «Сон» (усі — 1991), «Шлях. Поцілунок Юди» (1993), «Ностальгія», «Апофеоз натовпу», «Дивлячись на воду», «Водоноша» (усі — 1995), «Георгій Переможець» (1997), «Ода Одесі» (1998), «Гетьмани. Молитва за Україну» (2010, смт Батурин); пам’ятники — С. Параджанову (1997, Київ), жертвам репресій «Ангел» (Хмельницький), «Кіт Пантелеймон» (Київ; обидва — 1998), Т. Шевченку (1999, м. Кам’янець-Подільський Хмельн. обл.), В. Чорноволу (2009); надгробок В. Чорноволу (2006; обидва — Київ).