Макара Арсен Мартинович

Визначення і загальна характеристика

МАКАРА́ Арсен Мартинович (18(31). 01. 1916, с. Луб’янка, нині Бородян. р-ну Київ. обл. — 17. 04. 1975, Київ) — фахівець у галузі зварювання. Батько В. Макари. Доктор технічних наук (1964), професор (1965), член-кореспондент АН УРСР (1967). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1983), премія iм. Є. Патона АН УРСР (1970). Державні нагороди СРСР. Закiн. Київ. індустр. інститут (1940). Відтоді працював в Iн-тi електрозварювання АН УРСР (Київ): 1949–75 — завідувач відділу зварювання високоміц. середньолегов. сталей в судно-, танко-, авіа- та ракетобудуванні, водночас 1954–70 — заступник директора з наукової роботи. У воєнні роки на Уралвагонзаводі в м. Нижній Тагіл (РФ) разом з Б. Патоном досліджував процеси, що відбуваються при автоматич. зварюванні під флюсом. Вони довели наявність дугового розряду, як джерела тепл. енергії для плавлення флюсу, металу. Тоді молоді вчені вперше описали умови для розробки нових флюсів, вибору режимів зварювання та виклали теорію створення автоматів для дугового зварювання. У цей період М. брав участь в експериментах зі зварювання кількома дугами, перевірив перспективність цієї ідеї для розвитку високопродуктив. технологій. Проте головним у його подальшій наук. діяльності стало зварювання спец. високоміц. сталей, саме йому вдалося закріпити пріоритет Інституту електрозварювання АН УРСР в галузі дугового автомат. зварювання броньов. сталей. У післявоєнні роки дослідж. кристалізації зварюв. ванни (разом з Б. Медоваром) ініціювали широку дискусію, унаслідок якої були сформульов. актуал. напрями розвитку зварюв. науки, зокрема отримано унікал. результати вивчення умов кристалізації швів при великих швидкостях зварювання; водночас М. у зв’язку з дискусією про зварні мости започаткував ще один наук.-практич. напрям — поліпшення та створення нових конструкц. низьколегов. сталей, зокрема й холодостійких. Брав участь у розробленні низькокременистих і низькомарганцевистих плавлених флюсів, що знижують вміст шкідливих домішок і поріг холодноламкості легов. сталей, створенні електрод. дротів; дослідж. умов виникнення тріщин при зварюванні легов. сталей, впливу параметрів режимів зварювання та термооброблення на мех. властивості з’єднань та низки ін. проблем, вирішення яких сприяли відкриттю нових можливостей електрошлак. технології зварювання для виготовлення потуж. металург. і енергет. устат­кування, спирт. установок для баліст. ракет, корпусів підвод. човнів тощо. Значну увагу приділяв вивченню природи та механізму утворення холод. тріщин у звар. з’єднаннях сталей, що гартуються, фазових і структур. перетворень при зварюванні, закономірностей досягнення рівноміцності всіх ділянок з’єднання.

Завантажити статтю