Макарів

МАКА́РІВ — селище міського типу Київської області, райцентр. Макарів. селищ. раді підпорядк. села Зурівка, Калинівка та Фасівочка. Знаходиться на р. Здвиж (притока Тетерева, бас. Дніпра), за 57 км від обл. центру, за 30 км від вантаж. залізнич. ст. Буян і смт Кодра Макарів. р-ну та за 25 км від залізнич. ст. Бородянка. Площа 8,67 км². За переписом насел. 2001, проживали 12 042 особи (складає 99,8 % до 1989): українців — 82 %, росіян — 15 %; станом на 2016 — 11,5 тис. осіб. В околицях М., Зурівки та Калинівки виявлено артефакти доби пізнього неоліту, бронз. віку (1840 знайдено кам’яні знаряддя праці) та давньорус. часу, залишки Змієвих валів. 1888 знайдено скарб з 7-ми прус. талярів і рос. монет та голланд. золотої монети 18 ст. Археол. пам’ятки досліджували В. Антонович, М. Кучера та Є. Симонович. До 2-ї пол. 16 ст. поселення, яке тут у цей період згадується в писем. джерелах, мало назву Воронин і входило до складу маєтків литов. шляхтичів Івашенцевичів. Один з них, Макар Івашенцевич, який став постійно жити на цих землях, перейменував Воронин на М., а його нащадки взяли собі прізвище Макаревичі. Наприкінці 16 ст. Микола (Михайло) Макаревич перетворив своє дворище у замок (збереглися його залишки), оточив його валами з дерев’яним частоколом. Протягом 1-ї пол. 17 ст. між числен. нащадками Макаревичів тривала постійна боротьба за спадщину, внаслідок чого макарів. маєток перейшов до родичів по жін. лінії — польс. князів Любомирських. За Люблін. унією 1569 Воронин зі складу Великого князівства Литовського відійшов до Польщі. Низка макарівчан воювала проти польс. військ під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. Козаки Макарів. сотні, якою керував Г. Петрицький, у складі Київ. полку брали участь у битвах під Зборовом (1649; нині місто Терноп. обл.), Берестечком (1651; нині місто Горохів. р-ну Волин. обл.), побл. г. Батіг (1652; нині с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінн. обл.) та під Жванцем (1653; нині село Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельн. обл). Під час Руїни М. кілька разів руйнували кримськотатар., польс. та рос. загони. 1660 у м-ку розмістили польс. гарнізон. 1665 макарів. замок захопили повсталі козац. загони овруц. полковника Децика. На поч. 18 ст. жит. приєдналися до повстанців під керівництвом С. Палія. Тоді ж містечко знову стало власністю князів Любомирських, пізніше належало шляхтичам Расцішевським, Мілевським, Павшам, поміщикам фон Меккам. За умовами Андрусів. перемир’я 1667 та Прут. трактату 1711 М. залишили під владою Польщі. У подальші роки жит. брали участь у Коліївщи- ні та гайдамац. русі. 1768 сюди прибув загін гайдамаків під проводом І. Бондаренка, центром діяльності якого була сучасна Макарівщина, зокрема й рідне с. Грузьке. Після 2-го поділу Польщі 1793 М. відійшов до Рос. імперії. Відтоді почала формуватися значна євр. громада. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр Київ. пов. Київ. губ. До Макарів. волості належали 2 м-ка, 10 сіл, 12 невеликих поселень, 15 хуторів, 4 нім. колонії; на її тер. мешкали 30 138 осіб. На поч. 1860-х рр. у М. існували 2 церкви, костел і синагога; налічувалося 585 православних, 88 католиків і 1207 юдеїв. Щороку збиралися 14 ярмарків. У серед. 19 ст. працювали винокур., пивовар., цегел. і 2 шкіряних заводи, у 1-й пол. 1910-х рр. — медовар., пивовар., цегел. і шкіряний заводи, сірник. ф-ка, водяний млин. За Всерос. переписом 1897, мешкали 5330 осіб, з них 3953 євреї. 1900 діяли церква, церк.-парафіял. школа, костел, 6 євр. молитов. будинків. Від 1910 функціонувала зразк. талмуд-тора, від 1912 — євр. ощадно-позичк. товариство, від 1913 — євр. лікарня. Понад 30 осіб загинули на фронтах 1-ї світової війни. Наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 6 липня, 15, 18 серпня та 6 вересня 1919 відбувалися євр. погроми, внаслідок чого бл. 4 тис. євреїв змушені були виїхати з м-ка (залишилося бл. 200 осіб). 1919–22 у М. і його околицях проти більшовиків вели збройну боротьбу повстан. загони отаманів Д. Соколовського, Ю. Мордалевича, Орлика, Яблочка, Голокопитенка та І. Струка. Від 1923 — райцентр Київ. округи, від 1932 — Київ. обл. Від 1924 — село, від 1956 — смт. 1926 проживали 2630, 1936 — 3192 особи. 1927–62 на Здвижі працювала ГЕС. 1929 за опір колективізації заарешт. 10, 1931 — понад 30 селян. Під час голодомору 1932–33 померли 3450 осіб. Сталін. репресій зазнали й вчителі, лікарі та ін. фахівці. У міжвоєн. час функціонував нар. театр, у якому ставили твори О. Кобилянської, І. Микитенка, Б. Лавреньова, М. Горького, О. Корнійчука та ін. Від 10 липня 1941 до 8 листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією; М. перебував у складі ген. округи «Київ» райхскомісаріату «Україна». Діяло рад. підпілля. Під час визволення М. загинули 63 рад. військовики (похов. у 8-ми брат. могилах). На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 1 тис. жит., з них 463 загинули. 1959 мешкали 5,7 тис. осіб. На тер. смт є поклади цегл. червоної глини. Гол. підприємства: Макарів. філія «Київхліб» (потуж. 30 т/добу, понад 50 найменувань хлібобулоч., макарон. і кондитер. виробів), Макарів. ф-ка «Світанок» (спец. і побут. одяг), НВП «Аеротехніка-МЛТ» (розроблення, модернізація та ремонт радіолокац. обладнання військ. і цивіл. призначення). У с. Калинівка — підприємство «Макагротех» (піролізні твердопаливні котли та теплогенератори). До 2007 також працював Макарів. молокозавод, до 2007 — Макарів. льонозавод, до 2010 — Макарів. цегел. завод. У М. — мед. коледж, 2 навч.-вихов. комплекси («заг.-осв. школа–природничо-матем. ліцей» і «заг.-осв. школа–рай. г-зія»), міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, 3 дитсадки, дит. школа мистецтв, Центр соц. підтримки для дітей і сімей «Промінь надії», ДЮСШ (очолював заслужений тренер України О. Каурайнер), Центр творчості дітей і юнацтва ім. Данила Туптала; рай. Будинок культури (при ньому діє картинна галерея творів укр. художників з колекції уродженця Макарівщини, графіка, засл. художника України А. Марчука), рай. б-ки для дорослих і для дітей, Макарівський історико-краєзнавчий музей; центр. рай. лікарня; відділ. 4-х банків. Є парк культури і відпочинку та стадіон. Виходить рай. г. «Макарівські вісті». Під керівництвом Д. Нетреби функціонує краєзн. клуб «Пошук». За межами М. здобули популярність хор. ансамбль «Свят-коло» (кер. — композитор, засл. діяч мистецтв України В. Степурко), фольклор. колектив «Чебреці» та хореогр. колектив «Ясочка» (усі — народні). Реліг. громади: УПЦ КП (Свято-Дмитріїв. церква, зведено 2004–07), УПЦ МП (церква св. пророка Іллі, 1991–2002; церква святителя Димитрія Ростовського, 2004), УГКЦ (парафія св. пророка Іллі; є каплиця, побл. якої буде споруджено храм), євангел. християн-баптистів (2001 за проектом Г. Занька споруджено храм на честь 2000-річчя Різдва Христового), адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Пам’ятка архітектури нац. значення — пошт. станція у с. Калинівка (1846). Встановлено пам’ятник письменнику, церк. діячу 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. Данилу Тупталу (Димитрію Ростовському), який тут народився, погруддя Т. Шевченка, пам’ятний знак жертвам голодомору, меморіал воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців М. — артист розмов. жанру, нар. арт. УРСР, Герой України А. Паламаренко; металознавець М. Волощенко, мікробіолог Ю. Волощенко, філософ В. Шевченко; поет, перекладач С. Гордєєв. У с. Калинівка народилася скульпторка З. Мосійчук. З М. пов’язані життя та діяльність біатлоністки, Героя України О. Юрковської; письменника Б. Палійчука, поетеси Т. Костецької; майстрині декор. розпису, засл. майстра нар. творчості України Л. Вітковської; актора, нар. арт. УРСР і СРСР Ю. Мажуги.