МАКА́РОВ Микола Михайлович (23. 08. 1945, м. Йошкар-Ола, РФ) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1985). Закін. Харків. університет (1967), де за сумісництвом 1972–98 й працював: 1986–98 — професор кафедри теор. фізики. 1968–2001 — в Ін­ституті радіофізики та електроніки НАНУ (Харків): 1986–87 — провід­ний науковий спів­робітник, 1987–2001 — завідувач від­ділу теор. фізики; від 2001 — титуляр. проф.-дослідник Засл. автоном. університету Пуебли (Мексика). Осн. наук. інтереси повʼязані з ви­вче­н­ням спектрал. і транс­порт. властивостей (як електрон., так і оптичних) періодич. і неупорядков. систем низької роз­мірності. Побудував повну теорію циклотрон. резонансу, простор. дис­персії та поверх­невого електромагніт. по­глина­н­ня у металах (разом із Е. Канером). Роз­робив (разом із В. Ямпольським) нову галузь фізики твердого тіла — нелінійну електродинаміку та акустику металів. У спів­авторстві побудував квант. теорію спектрал. і транс­порт. властивостей поверх­нево-не­впорядков. провід­ників, зокрема від­крив новий механізм поверх­невого роз­сія­н­ня (на квадраті градієнта) хвиль у шорсткуватих хвилеводах; роз­робив те­орію аномал. локалізації Андер­сона в системах з корельованим без­ладом; дослідив особливості загаса­н­ня Ландау в метаматеріалах.