КОСТРИ́ЦЬКИЙ Михайло Дмитрович (псевдоніми: Ордынцев, М. Д. Ордынцев-Кострицкий, К. Галин, К. Голицин, М. Дмитриев, К. О. Днеп­­ров, Глеб Загонов, Я. Костерев­­ский, Клавдий Морев, К. Рунов, Глеб Сожанин, А. Яворский; 02(14). 02. 1887, Київ — після 1942) — письмен­ник. Учасник 1-ї світової війни. У Києві закінчив Колегію П. Ґалаґана (1907), на­вчався на юридичному факультеті Університету св. Володимира (1908–12, з пере­рвою). Секретар редакції журналу «Рус­скій паломникъ» (1910); репортер на від­крит­ті Панамського ка­налу (1913). Дебютував оповіда­н­ням «Дорогой ценою» («Новь», 1908, № 40). Писав повісті та романи пригодницького жанру, для яких характерні екзотичне тло й авантюрна фабула. Публікував оповіда­н­ня, на­­риси, стат­ті та вірші у періодиці. В історичному романі «Запорожцы в Сарагос­се» (1911) зобразив головного героя на тлі картин побуту українського козацтва кінця 17 ст. Історичні повісті «Имперский ювелир» — про середньовічний Новгород, «Из Кие­­ва на трон французский» (обидві — 1913) і «Королева земли Франкской» (1914) — про долю дочки Ярослава Мудрого Анни. Екзотичним і пригодницьким сюжетом вирізняються збірки повістей «Вол­­шебные сказки наших дней: По­­вести и рас­сказы из жизни южноамериканского материка» і «За счастьем, золотом и славой: Об искателях новых впечатлений и авантюристах всех стран Земного шара» (обидві — 1915; усі — Петро­град). Від 1939 — у м. Ферґана (Узбеки­стан). 18 жовтня 1941 засуджений до роз­стрілу.