Мандельштам Осип Емільович

МАНДЕЛЬШТА́М Осип Емільович (Мандельштам Осип Эмильевич; 03(15). 01. 1891, Варшава — 27. 12. 1938, табір. пункт «Друга річка» побл. м. Владивосток, РФ) — російський поет. Брат О. Мандельштама. 1897 родина пере­їхала до С.-Петер­­бур­­га. Освіту здобув у Тенішев. комерц. училищі (1900–07), одному з най­про­гресивніших навч. закладів того часу в С.-Петербурзі. Навч. 1907–08 у Сорбон­ні (Париж), 1909–10 — Гайдельбер. (Німеч­чина), 1911–12 — С.-Петер­­бур. університетах. 1918–19 працював у системі Наркомосу Росії, жив у Петро­граді (нині С.-Петербург), Москві, а також Україні, Грузії. У Києві у травні 1919 по­зна­йомився зі своєю дружиною Н. Хазіною, за спогадами якої тут вони стали свідками кривавих подій «червоного» терору, про які М. згадував у вірші «Как по улицам Киева-Вия...». У цьому ж році вперше прибув до Харкова, працював у Всеукр. літ. комітеті при Наркомосі України, 1922 удруге від­відав це місто, ви­ступав на вечорі, присвяч. памʼяті О. Блока. Дебютував добіркою віршів у ж. «Апол­лонъ» (1910, № 9). Один із засн. акмеїзму та найвидатніших митців-модерністів 20 ст. 1911 по­зна­йомився з А. Ахматовою і М. Гумільовим, дружбу з якими вважав одним із гол. успіхів свого життя, уві­йшов до поет. групи «Цех поетів». У першій зб. віршів «Камень» (С.-Петербург, 1913; Петро­град, 1916; 1923) вирізнився своєрід. мист. почерк М., зокрема насиченість його поезії культурол. та історіософ. змістом, літ.-мист. асоціаціями. Водночас ви­ступив з літ.-крит. ста­т­тями («Утро акмеизма», 1913; вперше опубл. у воронез. ж. «Сирена», 1919, № 4–5) та філос.-естет. есе («Петръ Чаадаевъ», 1914; на­друк. у ж. «Апол­лонъ», 1915, № 6–7), що мають характер літ. маніфестів. У творчості 1915–17 від­чутні мотиви ката­строфізму, на­ближе­н­ня кризи імперії, засн. на нівелюван­ні особи, пере­творен­ні людини на «буд. матеріал» для держави, утверджується ідея вселюд. єд­ності (вірш «Зверинец», 1916). Прихильно зустрівши Лютн. революцію 1917, М. з осторогою по­ставився до більшов. пере­вороту, роз­цінив його як роз­рив із духов. та етично-культур. традиціями минулого (вірші «Кас­сандре», 1917; «Сумерки свободы», 1918). Високим худож. рівнем, культурою вірша, прагне­н­ням глибоко осягнути і виразити дух епохи в усьому його драматизмі по­значені зб. «Tristia» (Берлин; Петро­град, 1922), «Вторая книга» (Москва; Петро­град, 1923). Зав­да­н­ням поезії та покликан­ню митця у нових соц. умовах присвятив ст. «Слово и культура» (1921), «О природе слова», «Письмо о рус­ской поэзии» (обидві — 1922), «Гуманизм и современ­ность» (1923) та ін. У 1920-і pp. незалежна громадян. позиція М. виявилася несумісною із заг. атмо­сферою тотал. регламентації, прагне­н­ням офіц. структур пере­творити літературу на прислужниц. придаток ідеології. У 1920–30-і pp. написав автобіогр. оповіда­н­ня «Шум времени» (1925), «Египетская марка» (1928; обидва — Ленін­град), «Четвертая проза» (1930; опубл. 1966 у вибр. творах у Нью-Йорку, 1988 — у тал­лінн. ж. «Радуга» і ризькому ж. «Родник»), повість-есе «Путешествие в Армению» (ж. «Звезда», 1933, № 5). На поч. 1930-х pp. посилилося цькува­н­ня поета з боку вульгарно-соціол. критики, йому пере­крили шлях до читача. У травні 1934 за анти­сталін. вірш «Мы живем, под собою не чуя страны...» (1933) М. був заарешт. і висланий з Москви спочатку в Пензен. обл., а згодом — до м. Воронеж (РФ). Завдяки сприян­ню М. Бухаріна, сімʼї М. до­зволено поселитися будь-де, за винятком 12-ти найбільших міст країни. Член родини обрали Воронеж, де працювали у місц. газеті й театрі. Саме воронез. цикл поезій М. («Воронежские тетради», опубл. 1980) вважають вершиною його творчості, він ви­знаний шедевром європ. лірики 1-ї пол. 20 ст. У травні 1938 заарешт. удруге, за звинуваче­н­ням у контр­рев. діяльності у серпні того ж року засудж. до 5-ти р. виправно-труд. таборів. За нього без­успішно клопотався перед Й. Сталіним Б. Пастернак. Під час етапу на Далекий Схід помер у табір. бараці. М. належать перекл. зі старофранц., франц., англ., нім., італ., груз. та ін. мов; праці з питань літ-ри і мистецтва — «О поэзии» (Ленин­град, 1928) і «Разговор о Данте» (1933, опубл. 1967). У низці творів від­образив укр. мотиви, образи, мовний колорит (вірш «Старый Крым», де згадує голодомор 1932–33, перекл. українською мовою — В. Куценко; нарис «Киев» тощо). У березні 1922 М. ви­ступив у Київ. філос. академії з лекцією «Акмеїзм чи класицизм?». Опублікував рец. на ви­стави у Києві й Одесі театру «Березіль» (1926). Л. Кисельов присвятив М. цикл віршів. Деякі аспекти літ. по­глядів М. про­аналізував у ст. «Про одне з чергових зав­дань історико-літературної науки» (1922) О. Білецький. Окремі вірші М. пере­клали Д. Павличко, Л. Череватенко та ін. Реабіліт. 1987. На честь поета на­звано астероїд 3461.

Завантажити статтю