Мандельштам Осип Емільович

Визначення і загальна характеристика

МАНДЕЛЬШТА́М Осип Емільович (Мандельштам Осип Эмильевич; 03(15). 01. 1891, Варшава — 27. 12. 1938, табір. пункт «Друга річка» побл. м. Владивосток, РФ) — російський поет. Брат О. Мандельштама. 1897 родина переїхала до С.-Петер­­бур­­га. Освіту здобув у Тенішев. комерц. училищі (1900–07), одному з найпрогресивніших навч. закладів того часу в С.-Петербурзі. Навч. 1907–08 у Сорбонні (Париж), 1909–10 — Гайдельбер. (Німеччина), 1911–12 — С.-Петер­­бур. університетах. 1918–19 працював у системі Наркомосу Росії, жив у Петрограді (нині С.-Петербург), Москві, а також Україні, Грузії. У Києві у травні 1919 познайомився зі своєю дружиною Н. Хазіною, за спогадами якої тут вони стали свідками кривавих подій «червоного» терору, про які М. згадував у вірші «Как по улицам Киева-Вия...». У цьому ж році вперше прибув до Харкова, працював у Всеукр. літ. комітеті при Наркомосі України, 1922 удруге відвідав це місто, виступав на вечорі, присвяч. пам’яті О. Блока. Дебютував добіркою віршів у ж. «Аполлонъ» (1910, № 9). Один із засн. акмеїзму та найвидатніших митців-модерністів 20 ст. 1911 познайомився з А. Ахматовою і М. Гумільовим, дружбу з якими вважав одним із гол. успіхів свого життя, увійшов до поет. групи «Цех поетів». У першій зб. віршів «Камень» (С.-Петербург, 1913; Петроград, 1916; 1923) вирізнився своєрід. мист. почерк М., зокрема насиченість його поезії культурол. та історіософ. змістом, літ.-мист. асоціаціями. Водночас виступив з літ.-крит. статтями («Утро акмеизма», 1913; вперше опубл. у воронез. ж. «Сирена», 1919, № 4–5) та філос.-естет. есе («Петръ Чаадаевъ», 1914; надрук. у ж. «Аполлонъ», 1915, № 6–7), що мають характер літ. маніфестів. У творчості 1915–17 відчутні мотиви катастрофізму, наближення кризи імперії, засн. на нівелюванні особи, перетворенні людини на «буд. матеріал» для держави, утверджується ідея вселюд. єдності (вірш «Зверинец», 1916). Прихильно зустрівши Лютн. революцію 1917, М. з осторогою поставився до більшов. перевороту, розцінив його як розрив із духов. та етично-культур. традиціями минулого (вірші «Кассандре», 1917; «Сумерки свободы», 1918). Високим худож. рівнем, культурою вірша, прагненням глибоко осягнути і виразити дух епохи в усьому його драматизмі позначені зб. «Tristia» (Берлин; Петроград, 1922), «Вторая книга» (Москва; Петроград, 1923). Завданням поезії та покликанню митця у нових соц. умовах присвятив ст. «Слово и культура» (1921), «О природе слова», «Письмо о русской поэзии» (обидві — 1922), «Гуманизм и современность» (1923) та ін. У 1920-і pp. незалежна громадян. позиція М. виявилася несумісною із заг. атмосферою тотал. регламентації, прагненням офіц. структур перетворити літературу на прислужниц. придаток ідеології. У 1920–30-і pp. написав автобіогр. оповідання «Шум времени» (1925), «Египетская марка» (1928; обидва — Ленінград), «Четвертая проза» (1930; опубл. 1966 у вибр. творах у Нью-Йорку, 1988 — у таллінн. ж. «Радуга» і ризькому ж. «Родник»), повість-есе «Путешествие в Армению» (ж. «Звезда», 1933, № 5). На поч. 1930-х pp. посилилося цькування поета з боку вульгарно-соціол. критики, йому перекрили шлях до читача. У травні 1934 за антисталін. вірш «Мы живем, под собою не чуя страны...» (1933) М. був заарешт. і висланий з Москви спочатку в Пензен. обл., а згодом — до м. Воронеж (РФ). Завдяки сприянню М. Бухаріна, сім’ї М. дозволено поселитися будь-де, за винятком 12-ти найбільших міст країни. Член родини обрали Воронеж, де працювали у місц. газеті й театрі. Саме воронез. цикл поезій М. («Воронежские тетради», опубл. 1980) вважають вершиною його творчості, він визнаний шедевром європ. лірики 1-ї пол. 20 ст. У травні 1938 заарешт. удруге, за звинуваченням у контррев. діяльності у серпні того ж року засудж. до 5-ти р. виправно-труд. таборів. За нього безуспішно клопотався перед Й. Сталіним Б. Пастернак. Під час етапу на Далекий Схід помер у табір. бараці. М. належать перекл. зі старофранц., франц., англ., нім., італ., груз. та ін. мов; праці з питань літ-ри і мистецтва — «О поэзии» (Ленинград, 1928) і «Разговор о Данте» (1933, опубл. 1967). У низці творів відобразив укр. мотиви, образи, мовний колорит (вірш «Старый Крым», де згадує голодомор 1932–33, перекл. українською мовою — В. Куценко; нарис «Киев» тощо). У березні 1922 М. виступив у Київ. філос. академії з лекцією «Акмеїзм чи класицизм?». Опублікував рец. на вистави у Києві й Одесі театру «Березіль» (1926). Л. Кисельов присвятив М. цикл віршів. Деякі аспекти літ. поглядів М. проаналізував у ст. «Про одне з чергових завдань історико-літературної науки» (1922) О. Білецький. Окремі вірші М. переклали Д. Павличко, Л. Череватенко та ін. Реабіліт. 1987. На честь поета названо астероїд 3461.

Завантажити статтю