ГУМІЛЬО́В Микола Степанович (Гумилёв Николай Степанович; 03(15). 04. 1886, м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл. — 24. 08. 1921, Петро­град, нині С.-Петербург) — російський поет. Чоловік А. Ахматової, батько Л. Гумільова. 1906–08 навч. у Сорбонн. університеті, від 1910 — в С.-Петербур. університеті. Ранні твори (зб. «Путь конкви­стадоров», С.-Петербург, 1905; «Романтические цветы», Париж, 1908 та ін.) по­значені впливом символізму. По­ступово Г. долає запозиче­н­ня, пере­борює роз­пливчасту символіку, у поезії зʼявляються предметність, жит­тєві реалії (зб. «Жемчуга», Москва, 1910; «Чужое небо», С.-Петербург, 1912). У 1911 організував поет. групу «Цех поетів», де обʼ­єд­нав своїх однодумців-акме­їстів, став ідеологом і теоретиком цієї течії. 1914 добровольцем пішов на фронт, нагородж. 2-ма Георгіїв. хрестами. Від 1918 спів­працював у видавництві «Всемирная литература», був лектором у Пролеткульті, Ін­ституті живого слова. Для поезії Г. характерні зверне­н­ня до «сильної особи», прагне­н­ня втекти від сучасності в історію, від рос. дійсності — в екзотичні краї, декоративність. Особливого значе­н­ня надавав техніці віршува­н­ня, якою сам майстерно володів. У віршах Г. порев. часу пере­важає песимістичне сприйня­т­тя дійсності. Окремі його твори українською мовою пере­клали Б. Якубський, М. Стріха. Г. неодноразово бував в Україні, восени 1909 разом з О. Толстим і М. Кузьміним ви­ступав на літ. вечорі в Києві. Роз­стріляний за звинуваче­н­ням у причетності до контр­рев. організації. У смт Коктебель (АР Крим) Г. встановлено памʼятник (автор М. Хомич).