Маркевич Ігор Борисович
МАРКЕ́ВИЧ Ігор Борисович (14(27). 07. 1912, Київ — 07. 03. 1983, м. Антіб, Франція) — диригент, композитор, піаніст. Брат Д. Маркевича, праправнук М. Маркевича, по материній лінії — правнук І. Похитонова. 1913 разом з батьками виїхав до Швейцарії. Від 1925 — у Парижі, де закін. Нормальну школу музики (1929; кл. фортепіано А. Корто, композиції — Н. Буланже, П. Дюка), брав уроки диригування у П. Монте, 1932–34 — у Г. Шерхена. За сприянням С. Дягилєва дебютував як композитор і піаніст в опер. театрі «Ковент-Ґарден» (Лондон), де виконав свій фортепіан. концерт. Під час 2-ї світової війни 1940 у м. Флоренція (Італія) приєднався до Руху Опору. 1946 отримав італ. громадянство. 1944–48 відновив і очолив фестиваль «Флорентійський музичний травень». Від 1948 очолював відомі оркестри світу — Лондон. філармон., 1952–55 — Стокгольм., 1955–60 — Монреал. (Канада), 1957–58 — Гаван., 1957–61 — оркестр Лямуре в Парижі. 1963 після землетрусу в Скоп’є організував симф. оркестр, з яким із благод. метою гастролював країнами Сх. Європи, Данії, Швейцарії. 1968–73 очолював симф. оркестр і оперу в Монте-Карло, оркестр радіо і телебачення в Мадриді, від 1973 — хор і оркестр Нац. муз. академії св. Цецилії в Римі. Водночас активно гастролював майже в усіх країнах світу, здійснив низку записів. У репертуарі мав понад 300 творів, які диригував напам’ять. 1960 вперше виступив у Києві з Держ. оркестром України. 1949–56 викладав на диригент. курсах у м. Зальцбурґ (Австрія), від 1963 — у Моск. консерваторії (курси відвідали укр. диригенти О. Гуляницький, В. Кожухар). 1983 у Київ. філармонії відбувся остан. концерт М. в Україні.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Кантата (сл. Ж. Кокто, 1930), ораторія «Втрачений рай» (1935), балети «Ребус» (1937), «Політ Ікара» (1933), Симфонієта (1928), Кончерто ґроссо для симф. оркестру (1930), Концерт для фортепіано з оркестром (1929), Варіації, фуга та послання на тему Генделя для фортепіано (1941).
- Основні праці
- Introduction à la musique. Lausanne, 1940; Made in Italy. Genève, 1946; Paris, 1947; L’art de diriger l’orchestre à la lumière de notre temps. Paris, 1959 (рос. перекл. — Искусство дирижирования в наше время // Муз. жизнь. 1963. № 1; Дирижер, оркестр, партитура // Там само. № 2); Point d’organe, entretiens avec Claude Rostand. Paris, 1959 (рос. перекл. — Органный пункт. Статьи // Исполнительское искусство зарубежных стран. Москва, 1970. Вып. 5); Être et ou avoir été. Mémoires (1912–1942). Paris, 1980.
Рекомендована література
- Журдан-Моранж Э. Музыкальный сезон в Париже // Сов. музыка. 1958. № 3;
- Келдыш Ю. Зарубежные дирижери в Москве // Там само. 1961. № 1;
- J. Waldorf. Igor Markevich // Dialły i anioły. Kraków, 1975;
- A. Kreiner. Igor Markevich jako pedagog // Ruch muzychnу. 1975. № 24;
- Лисенко І. Прощання з Батьківщиною (Ігор Маркевич) // Лисенко І. Музики сонячні дзвони. К., 2004;
- Скрипченко В. Музична історія Ігоря Маркевича // УМГ. 2013. № 1.
Завантажити статтю
Людина 
