МАРКЕ́ВИЧ Ігор Борисович (14(27). 07. 1912, Київ — 07. 03. 1983, м. Антіб, Франція) — диригент, композитор, піаніст. Брат Д. Маркевича, праправнук М. Маркевича, по материній лінії — правнук І. Похитонова. 1913 разом з батьками ви­їхав до Швейцарії. Від 1925 — у Парижі, де закін. Нормальну школу музики (1929; кл. фортепіано А. Корто, композиції — Н. Буланже, П. Дюка), брав уроки диригува­н­ня у П. Монте, 1932–34 — у Г. Шерхена. За сприя­н­ням С. Дягилєва дебютував як компо­зитор і піаніст в опер. театрі «Ко­­вент-Ґарден» (Лондон), де виконав свій фортепіан. концерт. Під час 2-ї світової вій­ни 1940 у м. Флоренція (Італія) при­єд­нався до Руху Опору. 1946 отримав італ. громадянство. 1944–48 від­новив і очолив фестиваль «Флорентійський музичний травень». Від 1948 очолював ві­домі оркестри світу — Лондон. філармон., 1952–55 — Стокгольм., 1955–60 — Монреал. (Канада), 1957–58 — Гаван., 1957–61 — оркестр Лямуре в Парижі. 1963 після землетрусу в Скопʼє організував симф. оркестр, з яким із благод. метою гастролював країнами Сх. Європи, Данії, Швейцарії. 1968–73 очолював симф. оркестр і оперу в Монте-Карло, оркестр радіо і телебаче­н­ня в Мадриді, від 1973 — хор і оркестр Нац. муз. академії св. Цецилії в Римі. Водночас активно гастролював майже в усіх країнах світу, здійснив низку записів. У репертуарі мав понад 300 творів, які диригував напамʼять. 1960 вперше ви­ступив у Києві з Держ. орке­стром України. 1949–56 викладав на диригент. курсах у м. Зальцбурґ (Австрія), від 1963 — у Моск. консерваторії (курси від­відали укр. диригенти О. Гуляницький, В. Кожухар). 1983 у Київ. філармонії від­бувся остан. концерт М. в Україні.