МА́РЧЕНКО Ніна Михайлівна (07. 02. 1929, с. Гатне, нині Києво-Святошин. р-ну Київ. обл. — 15. 04. 2011, Київ) — учасниця правозахисного руху, педагог. Дочка Михайла, мати Валерія Марченків. Кандидат педагогічних наук (1968). Між­нар. літ.-мист. премія ім. О. Теліги (2002). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). Закін. Київ. пед. ін­ститут (1955). Учителювала (1952–61); працювала в Укр. НДІ педагогіки (Київ, 1961–67, 1976–84) і Київ. пед. ін­ституті (1967–76). Читала твори шістдесятників у самвидаві, від­відувала літ. вечори й ви­ставки художників-дисидентів. Після арешту сина активно включилася у правозахисну діяльність: виносила з зони суворого режиму заборонені матеріали, написані ним та ін. політвʼязнями, з метою пові­домити світ. громадськість про без­зако­н­ня й жорстокість рад. влади (без­під­ставні звинуваче­н­ня та вироки, від­сутність мед. допомоги, жахливі побут. умови у пере­повнених тюрмах й таборах); зверталася із заявами, клопота­н­нями, протестами до прокуратури СРСР і РСФСР; надсилала теле­грами ген. секр. ЦК КПРС К. Черненку, міністрові МВС СРСР М. Щолокову. Домоглася у Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург) видачі тіла сина і поховала його на свято Покрови у с. Гатне. Під­готувала та видала кн. «Марченко Валерій. Листи до матері з неволі» (1994), «Марченко Валерій. Творчість і життя» (2001; обидві — Київ), «Марченко Валерій. Вірити і тільки» (Дрогобич, 2005).