МАРʼЯ́НІВСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура епохи середньої бронзи. Ви­окремлена у 1930-х рр. М. Рудинським. Назва походить від поселе­н­ня, роз­копаного 1929 побл. с. Марʼя­­нів­­ка (нині Білопіл. р-ну Сум. обл.). Була поширена у 2-й чв. 2 тис. до н. е. на Поліс­сі та на Пн. лісо­степу між р. Десна та Дон. Сформувалася на основі ямково-гребінцевої кераміки культури, можливо, за участі середньодні­провської культури. У межах України най­яскравіші памʼятки ви­вчені на Десні та р. Сейм: Марʼянівка, Волинцеве, Мезин. Поселе­н­ня від­критого типу, роз­таш. на дюн­них під­вище­н­нях у заплавах річок. Житла — невеликі напів­землянки, але зу­стрічаються й наземні кон­струкції. Поховал. обряд не ві­домий. Кераміку виробляли з глини із домішками піску, орнаментували ямковим тисне­н­ням та від­битками гусенич. штампу. Знаря­д­дя праці пере­важно із кістки та кварциту, метал. майже від­сутні. На основі М. к. у 13–12 ст. до н. е. сформувалася бондарихинська культура. У етніч. від­ношен­ні носії М. к., ймовірно, повʼязані з праугро-фінами чи прабалтами.