Мирний договір

МИ́РНИЙ ДО́ГОВІР — основна форма юридичного припине­н­ня стану вій­ни між державами. Поширеними формами заверше­н­ня воєн­них дій є пере­мирʼя і капітуляція, вій­на ж закінчується з моменту під­писа­н­ня М. д. Його положе­н­ня врегульовують широке коло питань:

• умови припине­н­ня вій­ни;
• територіальні зміни, зумовлені війною;
• поверне­н­ня військовополонених;
• від­повід­альність воєн­них злочинців;
• ре­ституції і репарації;
• від­новле­н­ня дипломатичних і консульських від­носин, дії між­народних угод тощо.

Так, Брестський (Берестейський) мирний договір, що був першим М. д., під­писаним у ході 1-ї світової вій­ни, легітимізував УНР як суверен­ну державу на між­народному рівні. Після 1-ї світової вій­ни у ході Паризької мирної конференції 1919–20 укладено низку М. д., які утворили Версальську систему М. д. (див. Версальський мирний договір). Після 2-ї світової вій­ни держави антигітлерівської коаліції під­писали М. д. із Болгарією, Іта­лією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією, які воювали на боці Німеч­чини.

Практикують також нетрадиційні форми припине­н­ня вій­ни, зокрема, 1955 президія ВР СРСР видала указ «О прекращении со­стояния войны между Советским Союзом и Германией», який від­новив мирні від­носи­ни між СРСР і ФРН та НДР. 1956 під­писано Спільну декларацію про припине­н­ня стану вій­ни та від­новле­н­ня миру і добросусідських дружніх від­носин між СРСР і Японією. Ще 1951 у м. Сан-Фран­циско (США) пред­ставники Японії уклали М. д. із пред­ставниками США, Великої Британії та ін. держав антигітлерівської коаліції, однак радянська сторона від­мовилася від під­писа­н­ня цього договору, оскільки вважала, що він порушує низку прав СРСР, Китаю та ін. країн. У звʼязку з цим у Спільній декларації по­ставлено зав­да­н­ня роз­робити й під­писати радянсько-японський М. д., але пита­н­ня залишається від­критим донині, що ускладнює дво­сторон­ні від­носини РФ і Японії.