Межирічка

МЕЖИРІ́ЧКА – село Коростенського району Житомирської області. Межиріц. сільс. раді підпорядк. с. Барди. М. знаходиться на р. Уж (більша частина села — на правобережжі; притока Прип’яті, бас. Дніпра), за 110 км від обл. центру, за 16 км від райцентру, за 35 км від кордону з Білоруссю, за 8 км від залізнич. ст. Бехи та за 1 км від автошляху Коростень–Народичі. Пл. 1,72 км². За переписом насел. 2001, проживали 233 особи; станом на 2017 — 141 особа; переважно українці. На тер. с. Бардів знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, виявлено давньорус. курган. могильник. Назва М. (у давнину — Межирічі) пов’язана з тим, що навколишні землі лежать у межиріччі Ужа та кількох її правих приток, зокрема Лозниці та Жабеча. Вперше згадується в писем. джерелах 1616. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. За Андрусів. перемир’ям 1667 М. повернуто Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах Рос. імперії. 1796–1925 — у складі Волин. губ.; 1795–1921 — Овруц., 1921–23 — Коростен. пов. У 19 — на поч. 20 ст. М. підпорядковувалася Татариновиц. волості (нині с. Берестовець Коростен. р-ну). 1885 мешкали 403 особи, працював водяний млин. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 7 листопада 1921 під час Листопад. рейду через М. проходила Волин. група (командувач — Ю. Тютюнник) Армії УНР. 1923–30 і 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл.; до 1951 — Народиц. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від серпня 1941 до грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У 4-х брат. могилах поховано багато воїнів-визволителів. На фронтах 2-ї світової війни воювали 107 жит. села, з них 70 загинули. Після аварії на ЧАЕС 1986 — у зоні гарантованого добровіл. відселення. До 2001 функціонувала заг.-осв. школа. Межиріц. коричнево-рожевий граніт з включеннями різних відтінків один з кращих за декоративністю в Україні. Містить 60 % калієвого польового шпату, 20 % плагіоклазу, 15 % кварцу, 5 % біотиту. Фіз.-мех. властивості: об’ємна вага 2600 кг/м³, водопоглинання 0,5 %, міцність на стиск 150 МПа, стійкість до стирання 0,47 г/см². Його використовують для зовн. облицювання будівель і споруд, для виготовлення сходів, присхідців, стільниць, бордюрів, бруківки, підвіконь та ін. Пам’ятки архітектури нац. значення: дерев’яна Свято-Микол. церква (1772; діє громада УПЦ МП) та дзвіниця (19 ст.). Храм. будівля хрестова в плані, зі скороченими гілками, п’ятиверха. Центр. зруб перекритий восьмигран. шатром на великому восьмерику. Гілки хреста покрито пластич. шатрами з цибулястими главками. Особливість композиції в домінуючих розмірах центр. квадрат. зрубу з виступаючими кутами, навколо якого компактно скомпоновані в пірамідал. силует ін. обсяги. В інтер’єрі внутр. простір об’єднано навколо центр. об’єму. Квадратна в плані, двоярусна дзвіниця, завершена шатром з маківкою, розташ. на Зх. від храму. Її нижній ярус — зруб, верх. — каркасний, ошальований. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятний знак уродженцю села, Герою Рад. Союзу О. Трипольському.

Літ.: Костриця М. М., Костриця М. Ю. Житомирщина туристична: краєзнавчі нариси. Ж., 2009.

К. Ф. Поночовний