Межирічка

МЕЖИРІ́ЧКА — село Коростенського ра­йону Житомирської області. Межиріц. сільс. раді під­порядк. с. Барди. М. знаходиться на р. Уж (більша частина села — на прав­обереж­жі; притока Припʼяті, бас. Дні­пра), за 110 км від обл. центру, за 16 км від райцентру, за 35 км від кордону з Білорус­сю, за 8 км від залізнич. ст. Бехи та за 1 км від автошляху Коростень–Народичі. Площа 1,72 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 233 особи; станом на 2017 — 141 особа; пере­важно українці. На тер. с. Бардів зна­йдено камʼяні знаря­д­дя праці доби бронзи, виявлено давньорус. курган. могильник. Назва М. (у давнину — Межирічі) повʼязана з тим, що навколишні землі лежать у межиріч­чі Ужа та кількох її правих приток, зокрема Лозниці та Жабеча. Вперше згадується в писем. джерелах 1616. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 М. повернуто Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах Рос. імперії. 1796–1925 — у складі Волин. губ.; 1795–1921 — Овруц., 1921–23 — Коростен. пов. У 19 — на поч. 20 ст. М. під­порядковувалася Татариновиц. волості (нині с. Берестовець Коростен. р-ну). 1885 мешкали 403 особи, працював водяний млин. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 7 листопада 1921 під час Листопад. рейду через М. проходила Волин. група (командувач — Ю. Тютюн­ник) Армії УНР. 1923–30 і 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл.; до 1951 — Народиц. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від серпня 1941 до грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. У 4-х брат. могилах поховано багато воїнів-визволителів. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 107 жит. села, з них 70 загинули. Після аварії на ЧАЕС 1986 — у зоні гарантованого добровіл. від­селе­н­ня. До 2001 функціонувала заг.-осв. школа. Межиріц. коричнево-рожевий граніт з включе­н­нями різних від­тінків один з кращих за декоративністю в Україні. Містить 60 % калієвого польового шпату, 20 % плагіоклазу, 15 % кварцу, 5 % біо­титу. Фіз.-мех. властивості: обʼємна вага 2600 кг/м³, водопо­глина­н­ня 0,5 %, міцність на стиск 150 МПа, стійкість до стира­н­ня 0,47 г/см². Його використовують для зовн. облицюва­н­ня будівель і споруд, для виготовле­н­ня сходів, при­східців, стільниць, бордюрів, бруківки, під­віконь та ін. Памʼятки архітектури нац. значе­н­ня: деревʼяна Свято-Микол. церква (1772; діє громада УПЦ МП) та дзвіниця (19 ст.). Храм. будівля хрестова в плані, зі скороченими гілками, пʼяти­верха. Центр. зруб пере­критий восьми­гран. шатром на великому восьмерику. Гілки хреста покрито пластич. шатрами з цибулястими главками. Особливість композиції в домінуючих роз­мірах центр. квадрат. зрубу з ви­ступаючими кутами, навколо якого компактно скомпоновані в пірамідал. силует ін. обсяги. В ін­терʼєрі внутр. про­стір обʼ­єд­нано навколо центр. обʼєму. Квадратна в плані, дво­ярусна дзвіниця, завершена шатром з маківкою, роз­таш. на Зх. від храму. Її нижній ярус — зруб, верх. — каркасний, ошальований. Встановлено памʼятник воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, памʼятний знак уродженцю села, Герою Рад. Союзу О. Трипольському.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю