Марина

МАРИ́НА (італ. marina, від лат. marinus — морський) — пейзажний жанр в образотворчому мистецтві, присвячений морській тематиці, її різноманітним сюжетам і видовим варіаціям. Жанр притаман­ний живопису, графіці, керам. мистецтву (роз­пис фарфору, фаянсу). Часто використовують як тло у порт­ретах, історичних, міфологічних і побутових полотнах.

Зображе­н­ня мор. мотивів трапляються у давньоєгипет. мистецтві, памʼятках егейської культури, давньоримських роз­писах. У середньовіч. мистецтві мор. тематика зʼяви­­лася в ілюстраціях біблій. сюжетів, мініатюрах істор. хронік. У добу Відродження море ві­діграло важливу роль у станк. і монум. живописі на реліг., міфол. та істор. сюжети. Як самодо­статні обʼєкти пейзажу мор. краєвиди зʼявилися в Нідерландах у серед. 16 ст. Жанр. ви­значеності та роз­квіту М. досягла у мистецтві Нідерландів 17 ст. як специфіч. під­вид пейзаж. жанру. Одним із перших виконавців М. став пред­ставник нідерланд. школи живопису П. Брейґель Старший (автор полотна «Морський бій у гавані Неаполя», 1560; серії мор. краєвидів як частин панорам. творів — «Паді­н­ня Ікара», 1558; «Дві мавпи», 1562).

Від поч. 17 ст. мор. пейзаж пере­творився на само­стійний жанр і набув специфічних ознак. Обʼ­єд­на­н­ня нідерланд. майстрів у Гільдію мариністів зробило цей жанр популярним у середовищі місцевих бюргерів. Мор. пейзажі писали А. Кейп, К. Вром, А. Шторк, Адам і Абрахам Віл­­лартси, С. де Вліґер, Я. Порсел­ліс, Я.-І. ван Рейсдаль, П.-К. Сест, Я.-К. Рітсхоф. Персоніфіков. назва «художник-мариніст», тобто майстер, який працює тільки у жанрі М., зʼявилася у 19 ст. Першими мариністами, які роз­робили живописні канони М. і присвятили їй осн. час творчості, стали В. ван де Вельде та Л. Бакхейзен. Найбільш ві­домим мариністом Нідерландів у 19 ст. був Х.-В. Месдах — пред­ставник гааз. школи живопису («Море під час шторму», 1870-і рр.; «Поверне­н­ня рибалок», 1875; «Рожеві хвилеломи», 1880; «Флотилія рибалок», 1880-і рр.; «Рибацькі боти біля узбереж­жя», 1915). Нідерланд. М. справила величез. вплив на роз­виток мор. пейзажу в ін. європ. країнах, зокрема в Італії М. писали майстри венеціан., неаполітан. і ґенуез. шкіл; у Великій Британії своєрідність М. ви­значалася пере­важа­н­ням батал. тематики з під­вищеною увагою до ефектів освітле­н­ня. У романт. М. на 1-му плані — символічне трактува­н­ня моря (спо­глядал. види мор. узбереж­жя нім. живописця К. Фрідріха), мотиви корабел. аварій (франц. художник Т. Жеріко). Англ. живописець Д. Тьорнер подавав мор. пейзаж як яскраву фантазію. Франц. реаліст Ґ. Курбе зображував сутінкове море. Франц. ім­пресіоністи (Е. Буден, К. Моне) пере­давали ефекти мінливості стихії моря, хмар. Міфічні істоти наповнюють картини на мор. тематику швейцар. живописця А. Бекліна. До М., знаходячи у ній великі декор. можливості, охоче зверталися фовісти (франц. художники Р. Дюфі, А. Матісс, А. Марке). Образ моря використовували у сюр­реаліст. композиціях іспан. живописець С. Далі, бельг. художник Р. Маґрітт. Серед ві­домих художників, які удосконалювали жанр М., в Англії — Дж. Констебл, Дж. Вістлер, Т. Коул, П. Монамі, Ч. Брукінґ; у Франції — К. Лор­рен, Е. Делакруа, В.-К. Жозеф, В. Орас, К.-Ж. Верне, Ш.-Ф. Добиньї; в Італії — С. Роза, К. Лукас, Ф. Ґварді, А. Ка­налет­то, А. Маньяско; у Рос. імперії – Л. Лагоріо, О. Боголюбов, Р. Судковський, К. Богаєвський, А. Куїнджі, М. Хімоні та І. Айвазовський (написав бл. 6000 картин на мор. тему). Мор. краєвиди присутні в творчості М. Волошина. У 20 ст. у США М. еволюціонувала від «порт­ретів» кораблів і зображе­н­ня баталій до пейзажно-жанр. композицій (В. Гомер, Р. Кент, Б. Пікерінґ).

М. у гравюрі набула особливих прикмет завдяки різноманіт. графіч. технікам. У 17–19 ст. символи М. активно використовували в карто­графії мор. ві­домств країн Європи як худож.-оздоблюв. засіб при­йомами гравірува­н­ня на металі. В якості станк. гравюри в Росії набула популярності графічна М. у творчості А. Зубова («Морська баталія при Ганґуті 27 липня 1714 р.», «Панорама Петербурга»); на поч. 20 ст. нею захоплювалися пред­ставники обʼ­єдн. «Мир искус­ства». Високого роз­витку М. досягла у япон. кольор. ксило­графії, зокрема у складних змішаних графіч. техніках творив майстер 19 ст. Кацушіка Хокусай (серія графіч. аркушів «Океани мудрості», 1823–31). До мор. краєвидів у техніці акварелі належать твори Т. Шевченка, зроблені під час Арал. екс­педиції на заслан­ні 1847–57 («Новопетрівське укріпле­н­ня з моря», «Низький берег острова Миколая», «Місячна ніч на Кос-Аралі», «Шхуни біля форту Кос-Арал», «Крутий берег Аральського моря»). У серії видових пейзажів Г. Остроумової-Лебедєвої ві­домі М. на тему Венеції (1911) та краєвидів С.-Петербурга з пейзажами Неви (1909–10, 1922–25, 1940-і рр.). Мор. тематику в книжк. графіці використовував Д. Митрохін, зокрема в іл. до кн. «Корабль-призрак» Г. Вільгеля (1912), «Кубок» В. Жуковського (1913), «Сказки дедушки Петра» А. Ронсома (1916; усі — Мос­­ква). Акварел. краєвиди мор. Криму 1920–30-х рр. ві­домі завдяки творчості М. Кирієнка-Волошина.

У 20–21 ст. жанр М. в Україні роз­вивали В. Власов, О. Волошинов, Ю. Єгоров, А. Лоза, Г. Малишев, О. Попов, В. Пузирков, М. Шелюто. Завдяки новим тех. засобам М. пред­ставлена у фотомистецтві. Див. також Батальний жанр.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю