Марина

МАРИ́НА (італ. marina, від лат. marinus — морський) — пейзажний жанр в образотворчому мистецтві, присвячений морській тематиці, її різноманітним сюжетам і видовим варіаціям. Жанр притаманний живопису, графіці, керам. мистецтву (розпис фарфору, фаянсу). Часто використовують як тло у портретах, історичних, міфологічних і побутових полотнах.

Зображення мор. мотивів трапляються у давньоєгипет. мистецтві, пам’ятках егейської культури, давньоримських розписах. У середньовіч. мистецтві мор. тематика з’явилася в ілюстраціях біблій. сюжетів, мініатюрах істор. хронік. У добу Відродження море відіграло важливу роль у станк. і монум. живописі на реліг., міфол. та істор. сюжети. Як самодостатні об’єкти пейзажу мор. краєвиди з’явилися в Нідерландах у серед. 16 ст. Жанр. визначеності та розквіту М. досягла у мистецтві Нідерландів 17 ст. як специфіч. підвид пейзаж. жанру. Одним із перших виконавців М. став представник нідерланд. школи живопису П. Брейґель Старший (автор полотна «Морський бій у гавані Неаполя», 1560; серії мор. краєвидів як частин панорам. творів — «Падіння Ікара», 1558; «Дві мавпи», 1562).

Від поч. 17 ст. мор. пейзаж перетворився на самостійний жанр і набув специфічних ознак. Об’єднання нідерланд. майстрів у Гільдію мариністів зробило цей жанр популярним у середовищі місцевих бюргерів. Мор. пейзажі писали А. Кейп, К. Вром, А. Шторк, Адам і Абрахам Віллартси, С. де Вліґер, Я. Порселліс, Я.-І. ван Рейсдаль, П.-К. Сест, Я.-К. Рітсхоф. Персоніфіков. назва «художник-мариніст», тобто майстер, який працює тільки у жанрі М., з’явилася у 19 ст. Першими мариністами, які розробили живописні канони М. і присвятили їй осн. час творчості, стали В. ван де Вельде та Л. Бакхейзен. Найбільш відомим мариністом Нідерландів у 19 ст. був Х.-В. Месдах — представник гааз. школи живопису («Море під час шторму», 1870-і рр.; «Повернення рибалок», 1875; «Рожеві хвилеломи», 1880; «Флотилія рибалок», 1880-і рр.; «Рибацькі боти біля узбережжя», 1915). Нідерланд. М. справила величез. вплив на розвиток мор. пейзажу в ін. європ. країнах, зокрема в Італії М. писали майстри венеціан., неаполітан. і ґенуез. шкіл; у Великій Британії своєрідність М. визначалася переважанням батал. тематики з підвищеною увагою до ефектів освітлення. У романт. М. на 1-му плані — символічне трактування моря (споглядал. види мор. узбережжя нім. живописця К. Фрідріха), мотиви корабел. аварій (франц. художник Т. Жеріко). Англ. живописець Д. Тьорнер подавав мор. пейзаж як яскраву фантазію. Франц. реаліст Ґ. Курбе зображував сутінкове море. Франц. імпресіоністи (Е. Буден, К. Моне) передавали ефекти мінливості стихії моря, хмар. Міфічні істоти наповнюють картини на мор. тематику швейцар. живописця А. Бекліна. До М., знаходячи у ній великі декор. можливості, охоче зверталися фовісти (франц. художники Р. Дюфі, А. Матісс, А. Марке). Образ моря використовували у сюрреаліст. композиціях іспан. живописець С. Далі, бельг. художник Р. Маґрітт. Серед відомих художників, які удосконалювали жанр М., в Англії — Дж. Констебл, Дж. Вістлер, Т. Коул, П. Монамі, Ч. Брукінґ; у Франції — К. Лоррен, Е. Делакруа, В.-К. Жозеф, В. Орас, К.-Ж. Верне, Ш.-Ф. Добиньї; в Італії — С. Роза, К. Лукас, Ф. Ґварді, А. Каналетто, А. Маньяско; у Рос. імперії — Л. Лагоріо, О. Боголюбов, Р. Судковський, К. Богаєвський, А. Куїнджі, М. Хімоні та І. Айвазовський (написав бл. 6000 картин на мор. тему). Мор. краєвиди присутні в творчості М. Волошина. У 20 ст. у США М. еволюціонувала від «портретів» кораблів і зображення баталій до пейзажно-жанр. композицій (В. Гомер, Р. Кент, Б. Пікерінґ).

М. у гравюрі набула особливих прикмет завдяки різноманіт. графіч. технікам. У 17–19 ст. символи М. активно використовували в картографії мор. відомств країн Європи як худож.-оздоблюв. засіб прийомами гравірування на металі. В якості станк. гравюри в Росії набула популярності графічна М. у творчості А. Зубова («Морська баталія при Ганґуті 27 липня 1714 р.», «Панорама Петербурга»); на поч. 20 ст. нею захоплювалися представники об’єдн. «Мир искусства». Високого розвитку М. досягла у япон. кольор. ксилографії, зокрема у складних змішаних графіч. техніках творив майстер 19 ст. Кацушіка Хокусай (серія графіч. аркушів «Океани мудрості», 1823–31). До мор. краєвидів у техніці акварелі належать твори Т. Шевченка, зроблені під час Арал. експедиції на засланні 1847–57 («Новопетрівське укріплення з моря», «Низький берег острова Миколая», «Місячна ніч на Кос-Аралі», «Шхуни біля форту Кос-Арал», «Крутий берег Аральського моря»). У серії видових пейзажів Г. Остроумової-Лебедєвої відомі М. на тему Венеції (1911) та краєвидів С.-Петербурга з пейзажами Неви (1909–10, 1922–25, 1940-і рр.). Мор. тематику в книжк. графіці використовував Д. Митрохін, зокрема в іл. до кн. «Корабль-призрак» Г. Вільгеля (1912), «Кубок» В. Жуковського (1913), «Сказки дедушки Петра» А. Ронсома (1916; усі — Москва). Акварел. краєвиди мор. Криму 1920–30-х рр. відомі завдяки творчості М. Кирієнка-Волошина.

У 20–21 ст. жанр М. в Україні розвивали В. Власов, О. Волошинов, Ю. Єгоров, А. Лоза, Г. Малишев, О. Попов, В. Пузирков, М. Шелюто. Завдяки новим тех. засобам М. представлена у фотомистецтві. Див. також Батальний жанр.