Меотичний вік і регіоярус

МЕОТИ́ЧНИЙ ВІК І РЕГІОЯ́РУС — пізній вік міоценової епохи нео­генового періоду кайнозойської ери та від­клади, що утворилися у той час. Ін. назва — Меотис. Див. міоценова епоха та міоценовий від­діл, Неогеновий період і неогенова система і Кайнозойська ера та група. Стратигр. само­стійність цих від­кладів встановив 1882 одес. палеонтолог І. Синцов, який від­ніс їх до пере­хід. шарів — між мактровими (спів­від­носні сармат. ярусу) та конгерієвими (одес. вапнякам і їхнім еквівалентам) шарами. Однак назву меотис, що походить від давньої назви Азов. моря, вперше за­пропонував 1886 М. Андрусов. Під час практ. дослідж. він також уточнив нижню і верх­ню межі та ви­окремив 3 під­роз­діли. У 2-й пол. 1980-х рр. меотис означено в обсязі акманай. і багерів. регіопідʼ­ярусів. Меотич. регіо­ярус (раніше мав статус ярусу) характеризується фауною молюсків Dosinia, Venerupis, Муа, Lucina, Modiolus, Congeria, Theodoxus, Hydrobia та ін. Меотичні від­клади (вапняки, мергелі, глини, піски тощо) поширені в Румунії, на Кавказі та на узбереж­жях Чорного і Ка­спій. морів. В Україні — в Причорномор. западині та на Крим. п-ові — їхня потуж. до 200 м. Керчен. вапняково-ракушняк. камі­н­ня використовують на буд-ві.