МАЦКЄ́ВИЧ Юзеф (Mackiewicz Józef; 01. 04. 1902, С.-Петербург — 31. 01. 1985, м. Мюнхен, Німеч­чина, похов. у Лондоні) — польський прозаїк, публіцист, журналіст. Від 1907 жив з батьками у м. Вільно (нині Вільнюс), де 1910 вступив до класич. гімназії ім. Вино­градова. 1920 добровольцем брав участь у польс.-рос. війні. Навч. на природн. факультеті Варшав. університету та Університету ім. Стефана Баторія у Вільні, але з фінанс. причин не здобув вищої освіти. 1923–39 спів­працював як журналіст із ред. г. «Slovo», ред. якої був старший брат Станіслав. 1939–40 видавав часопис «Gazeta Сodzienna». У між­воєн­ні роки у репортажі «Bunt rojstów» (1938) звинуватив Польс. державу у хибній політиці стосовно нац. меншин, зокрема з огляду на соц. становище «українців на Кресах», поділяючи по­гляди автора трилогії «На високій полонині» (1936) С. Вінценза про долі українців у складі Речі Посполитої. 1943 був свідком ексгумації могил у Катині (РФ), які містили останки замордов. більшовиками польс. полонених; цей злочин М. описав у репортажі «Zbrodnia w lesie ka­­tyńskim» (1944). Цій трагедії присвятив кн. «Zbrodnia katyńska w świetle dokumentów» (Londyn, 1948), «Katyn. Ungesühntes Ver­­brechen» (Zürich, 1949), «The Katyn Wood Murders» (London, 1951). Від 1955 мешкав у Мюнхені. М. писав у манері жорсткого реалізму. 1957 у Лондоні видав повість «Kontra» (1957), у якій звинуватив союзників за зрадниц. політику видачі рад. владі на страту козаків у Лінці 1945. Публіцист. кн. «Zwycięstwo prowo­­kacji» (Londyn, 1962) містить аналіз маніпуляцій з боку великих держав під час 1-ї та 2-ї світ. воєн, що уможливило більшовикам пере­могу в Росії та панува­н­ня СРСР у Центр.-Пд.-Сх. Європі. М. — автор низки книжок, де літ. вимисел творить ланку з документалістикою, зокрема «Droga donikąd» (1955), «Lewa wolna» (1965; обидві — Лондон), «Nie trzeba głośno mówić» (Paryż, 1969). У Польщі 2000 започатковано премію ім. М.