Кілія

Визначення і загальна характеристика

КІЛІЯ́ — місто Одеської області, райцентр. Знаходиться на лівому березі Кілій. гирла Дунаю, за 47 км від Чорного моря, за 29 км від залізнич. ст. Дзинілор (на лінії Одеса–Ізмаїл), за 29 км від порту Усть-Дунайськ, за 50 км від м. Ізмаїл та за 227 км від обл. центру. Нав­проти — на правому березі гирла дельти — румун. м. Кілія-Веке (Стара К.). Площа 23,19 км². Насел. 22 594 особи (2001, складає 87,7 % до 1989): українців — 42 %, росіян — 36 %, молдован — 15 %, болгар — 4 %, проживають також ґаґаузи, євреї, цигани, татари. Річк. порт. За твердже­н­ням більшості дослідників, назва міста походить від турец. слова «кілі», яке вживається для означе­н­ня глинистого берега (саме такими вони є в дельті Дунаю). Існує версія, що К. — варіант звуча­н­ня давнього іменува­н­ня тутеш. поселе­н­ня Ахіл­лія. За легендою, саме так почав уперше його називати Александр Македонський на честь міфіч. героя Троян. війни Ахіл­ла. Побл. К. — о-в Зміїний (грец. Фідонісі, ін. назва — Левке), де стояв храм Ахіл­ла (ним опікувалася грец. колонія Ольвія; його руїни ро­зі­брані у 19 ст. під час будівництва маяка). За ін. версією, назва міста походить від грец. слова «» — амбар, склад. Перша літописна згадка про К. як місто з християн. храмом і портом належить до кін. 11 ст. Ґенуезці та венеціанці називали його Лікостомою. На карті пн. берега Чорного моря, складеній 1320 італійцем Маріо Сандуло, на місці роз­ташува­н­ня сучас. К. і румун. Старої К. по­значено прав­обережну та лів­обережну Лікостоми. Ґенуезці не лише плавали до Лікостоми, а й першими звели в ній фортецю. Від 14 ст. місц. поселе­н­ня входило до складу Волощини, 1465 заво­йоване господарем Молдови Стефаном ІІІ Великим, 1482 — Осман. імперією. Турки на чолі з султаном Мегмедом ІІ намагалися захопити фортецю ще 1475 та 1476. К. була центром кадилика, що входив до складу Ак­керман. санджака, від 16 ст. — Очаків. ейялету. Звідси до Стамбула по­стачали хліб, мʼясо, вино тощо. Турец. мандрівник Е. Челебі (17 ст.) описував кілій. фортецю як досить міцну споруду, що мала по­двійні стіни з боку Дунаю та потрійні — з суходолу, кілька башт, цитадель, в якій мешкали яничари зі своїми родинами. На гол. бастіоні були роз­міщені 20 гармат, під­земну частину пн.-сх. Великої башти використовували як вʼязницю. Час від часу на фортецю нападали козаки, зокрема 1594 — під проводом С. Наливайка, 1635 — І. Сулими, 1690 — С. Палія. 1620 на кілій. невільниц. ринку про­дано гребцем на галери майбут. геть­мана України Б. Хмельницького. У 2-й чв. 17 ст. турец. султан надав право молдав. господарю В. Лупулу на власну торгівлю через кілій. порт і від­новле­н­ня православ. храму. Під час рос.-турец. війн 18 — поч. 19 ст. кілій. фортеця неодноразово пере­ходила з рук у руки. Рос. війська її захоплювали 1770 (під командува­н­ням князя М. Рєпніна), 1790 (спочатку командував барон І. Мел­лер-Закомельський, після його загибелі — генерал І. Гудович) та 1806 (після осади дивізією герцога А.-Е. Рішельє). За Бухарест. мирним договором 1812, К. у складі Бес­сарабії ві­ді­йшла до Рос. імперії. Після поразки остан­ньої у Крим. війні 1853–56, за Париз. мирним договором 1856, у складі пд. частини Бес­сарабії при­єд­нано до Молдав. князівства. Після рос.-турец. війни 1877–78, за ріше­н­ням Берлін. кон­гресу 1878, К. повернуто Росії. На­прикінці 19 ст. у К. функціонували міське 3-класне чол., 2-класне жін. і парафіял. чол. училища, приватна публічна б-ка; працювали 2 гончар. і 3 це­гляних заводи, 3 парових і 72 вітряних млини; діяли 119 торг. місць з річним товарообігом на суму 375,8 тис. рублів. За пере­писом 1897, насел. складало 11 618 осіб (пере­важно українці). Від 25 січня 1918 до 30 червня 1940 та від 10 липня 1941 до 25 серпня 1944 — під контролем Румунії. Румун. влада знищила значну кількість євр. насел. Діяло під­пі­л­ля. Від 1940 — райцентр Ізмаїл. (від 1954 — Одес.) обл. 1939 тут мешкало бл. 16,6 тис., 1959 — 20,3 тис., 1979 — 25,1 тис., 1998 — 25,7 тис., 2005 — 21,8 тис. осіб. 1944 у місті засн. Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод. Нині працюють також ТОВ «Титан» (молочна та мʼясна продукція), винороб. завод. У К. — 4 заг.-осв. школи, школа-дитсадок, школа-інтернат, 4 дитсадки, Дунай. навч.-консультац. пункт Київ. академії водного транс­порту; централіз. бібліотечна система, кінотеатр, дит. муз. школа, Кілійський історико-крає­знавчий музей, Будинок дит. і юнац. творчості, рай. Будинок культури, 2 міських Будинки культури; центр. рай. лікарня, міська лікарня, стоматол. поліклініка; ДЮСШ; 2 готелі; від­діл. 6-ти банків. Виходять г. «Дунайская заря» і «Наше время». Діють 7 реліг. громад. Памʼятки архітектури: залишки фортеці (15 ст.), Свято-Микол. церква (1649), Свято-Покров. соборна церква (1836). Встановлено памʼятники Б. Хмельницькому та воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — фізик Ф. Шведов, математик О. Агура, мікробіо­лог Б. Вайнберґ, лікар-хірург В. Демидов, гідролог Н. Лобода, фахівець у галузі держ. упр. Н. Драгомирецька, молд. письмен­ник Є. Буков, один із організаторів рад. авіації, право­знавець В. Зарзар. З К. повʼязані життя та діяльність поета В. Виходцева та композитора К. Смаля.

Літ.: O. Iliescu. Localizarea vechiului Licostomo // Studii. 1972. № 3; Синенко В. И. Операция Килия-Веке. К., 1975; Тодорова Е. Вичина, Килия и Ликостомо // Български средневековни градове и крепости. Варна, 1981. Т. 1; Райнов Б. А. Очерк истории Килии. Измаил, 2003; Свято-Николаевский храм г. Килия: Истор. очерк. О., 2004; Райнов Б. А. По­двиг на Дунае (1941–1945). Измаил, 2005.

Б. О. Райнов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю