Мінарет

МІНАРЕ́Т (араб. «манара» — «маяк», «місце, що випромінює світло», «місце, де запалюють вогонь») — в ісламській архітектурі баштоподібна культова споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву (салят) 5 разів на день. Назва М. пов’язана з тим, що в прибереж. містах вони виконували й функції маяків. У перші десятиліття ісламу М. не існувало, а муедзин підіймався на дах мечеті або ін. споруди. Вважається, що перші мінарети були побудовані за наказом намісника Єгипту Маслами ібн Мухаллада (помер 682) при мечеті Амр ібн Аса у Фустаті (місто знаходилось на тер. сучасного Каїра). Першу мечеть із чотирикут. баштами, які нагадували М., зведено в Сирії у 8 ст. Вони практично не вирізнялися за висотою від заг. споруди (залишки огорожі римського храму Юпітера). Традиція будувати М. закріпилася у 8 ст. в період правління династії Омейядів у Халіфаті. При особливо важливих мечетях споруджували до 4-х М., у гол. святилищі Мекки — мечеті Кааба — 7. Найбільша кількість М. є у мечеті Пророка (Масджід ан-Набаві) в м. Медина (Саудів. Аравія) — 10. Стилі та заг. архітектура М. мають значні відмінності залежно від регіону і часу будівництва. М. мав різноманітні композиц. вирішення: у вигляді циліндра із зовн. спірал. підйомом (Мальвія в Самарі); прямокут. у плані нижніх ярусів і верхніх циліндрич. (у Каїрі); низки прямокут. ярусів (у Севільї); тонкого й круглого в плані стовбура, розчленов. ярусами балконів і увінчаного шпилем (у Туреччині); стрункого циліндрич. стовбура з ліхтариком на верхівці (у Персії) тощо. Будови завершували кіоском (частина споруди з дахом на кількох стовпчиках або невеликий павільйон у вигляді колонок, увінчаних банею) із ліхтариком. Зовн. стіни М. часто оздоблюють фігур. цегляною кладкою, облицьовують полив’яною цеглою. Різновиди М.: єгипет. ранній (відомий від 7 ст., 4 башти з невеликими віконницями по периметру мечеті; був також популяр. у Сирії в 13 ст.), ірак. (серед. 9 ст., окрема споруда, оточена спірал. сходами), турец., або осман. (відомий від 11 ст., особливого поширення набув від 16 ст. — часу розквіту Осман. імперії; 1, 2, 4 або 6 тонких круглих у формі М. у рівень з осн. спорудою мечеті; застосовано під час будівництва більшості крим. мечетей в Україні), мароккан. (поширений від 11 ст.; окрема чотирикутна споруда; популяр. також в Алжирі, Тунісі), єгипет. пізніший (відомий від 15 ст., восьмикут. із двома балконами: вищий — менший, нижчий — більший, часто оздобл. волютами), індій. (17 ст.), перський (розповсюдж. у 17 ст.; здебільшого 2 тонкі башти з різними балконами при вході в мечеть), татар. (рос. Поволжя — своєрід. сплав церкви й мечеті з М. посередині даху). Свої особливості мали також М. у мусульман. народів Індії, у Китаї — з елементами пагоди. М. — пам’ятки архітектури: Калян у Бухарі (1127), Кутб-Мінар у Делі (1200). Найвищий у світі мінарет (210 м) знаходиться в мечеті Хасана ІІ в м. Касабланка (Марокко). Лазерний промінь, встановлений на його вершині, вказує напрям молитви (кіблу), його видно на відстані 30 км. В Україні збереглися М. ханського палацу в м. Бахчисарай (АР Крим). М. споруджено при мечеті Ар-Рахма (1994–2000, відкрито 2011) у Києві.

Н. О. Пророченко