КІСТЯКІ́ВСЬКИЙ Володимир Олександрович (30. 09(12. 10). 1865, Київ — 19. 10. 1952, Москва) — фізико-хімік. Брат Богдана та Ігоря Кістяківських. Доктор хімії (1910), професор (1903), академік АН СРСР (1929). Державні нагороди СРСР. На­вчався в Університеті св. Володимира у Києві (1883–85), закінчив Санкт-Петербурзький університет (1889), де й працював 1896–1902: приват-доцент 1889–90 удосконалював зна­н­ня у Ляйпцизькому університеті (Німеч­чина) у лабораторії В. Оствальда; 1891–95 учителював. 1903–34 — професор Ленін­градського політехнічного ін­ституту (нині Санкт-Петербург, з пере­рвою), де заснував першу в Росії лабораторію фізичної хімії і теоретичної електрохімії. 1918 у звʼязку з хворобою пере­їхав до Києва: 1919 обраний академік УАН, обі­ймав посаду голови Хімічного комітету з викона­н­ня зав­дань для Червоної армії. 1920 ви­їхав для лікува­н­ня на Пів­ден­ний Кавказ. 1922 повернувся у Петро­град (нині Санкт-Петербург). 1930 організував у Ленін­граді при АН СРСР Колоїдно-електрохімічну лабораторію, яку 1934 пере­ведено у Москву і реорганізовано з ініціативи К. в одно­ймен­ний ін­ститут (до 1939 — директор, від 1939 — науковий консультант; від 1946 — Ін­ститут фізичної хімії). Наукові дослідже­н­ня у галузях електрохімії, колоїдної хімії, корозії металів і теорії рідин. Висунув ідею обʼ­єд­на­н­ня хімічної теорії роз­чинів Д. Менделєєва і фізичної теорії електролітичної дисоціації С.-А. Ар­реніуса (1888); від­крив правило залежності висоти капілярного під­ня­т­тя рідини при температурі кипі­н­ня від молекулярної маси (1904, правило К.); склав і теоретично об­ґрунтував таблицю електродних потенціалів (1910); заснував новий науковий напрям — колоїдну електрохімію; дослідив явище корозії при поліфазному контакті.