КІСТЯКІ́ВСЬКИЙ Володимир Олександрович (30. 09(12. 10). 1865, Київ — 19. 10. 1952, Москва) — фізико-хімік. Брат Богдана та Ігоря Кістяківських. Доктор хімії (1910), професор (1903), академік АН СРСР (1929). Державні нагороди СРСР. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (1883–85), закін. С.-Петербур. університет (1889), де й працював 1896–1902: приват-доцент 1889–90 удосконалював зна­н­ня у Ляйпциз. університеті (Німеч­чина) у лаб. В. Оствальда; 1891–95 учителював. 1903–34 — проф. Ленінгр. політех. ін­ституту (нині С.-Петербург, з пере­рвою), де засн. першу в Росії лаб. фіз. хімії і теор. електрохімії. 1918 у звʼязку з хворобою пере­їхав до Києва: 1919 обраний академік УАН, обі­ймав посаду голови Хім. комітету з викона­н­ня зав­дань для Червоної армії. 1920 ви­їхав для лікува­н­ня на Пд. Кавказ. 1922 повернувся у Петро­град (нині С.-Петербург). 1930 організував у Ленін­граді при АН СРСР Колоїдно-електрохім. лаб., яку 1934 пере­ведено у Москву і реорганізовано з ініціативи К. в однойм. ін­ститут (до 1939 — директор, від 1939 — наук. консультант; від 1946 — Ін­ститут фіз. хімії). Наукові дослідже­н­ня у галузях електрохімії, колоїд. хімії, корозії металів і теорії рідин. Висунув ідею обʼ­єд­на­н­ня хім. теорії роз­чинів Д. Менделєєва і фіз. теорії електролітич. дисоціації С.-А. Ар­реніуса (1888); від­крив правило залежності висоти капіляр. під­ня­т­тя рідини при т-рі кипі­н­ня від молекуляр. маси (1904, правило К.); склав і теоретично об­ґрунтував таблицю електрод. потенціалів (1910); заснував новий наук. напрям — колоїдну електрохімію; дослідив явище корозії при поліфез. контакті.