Національність

НАЦІОНА́ЛЬНІСТЬ – належність до певної етнічної спільності (етносу, народності, нації), яка визначається природо-соціальними умовами та особливостями буття й виявляє себе в розвитку мови, матеріальної й духовної культури, психології, традицій, звичаїв, способу життя; сукупність осіб однієї національної належності; термін для означення етносу, народності та нації. Поняття «Н.» має латинський корінь «nation», що в перекладі означає «народ», «плем’я». У пізній та середньовічній латині його вживали в множині (nationis) на позначення спільноти людей, які одержували назви тих земель, звідки вони походили. Вживання поняття «nation» переважно вказує на характерну особливість групи людей, спільність їхнього етнічного походження, її родову ознаку. Згодом етнічна належність трансформувалася в національну. Поняття «Н.» поширилося в Європі в 19 ст., що зумовлено процесом формування європейських держав. Донині в науковій літературі єдиного визначення поняття «Н.» немає. Складність полягає в тому, що слова «народність», «нація», «національність» часто вживають як синоніми, хоча вони відрізняються як значенням, так і змістом. «Народність» щодо «національності» – поняття нижчого видового рівня. Під «нацією» зазвичай розуміють сукупність усіх верств того чи іншого суспільства.

В українській теоретичній думці поняття «Н.» розглядали в кількох аспектах: як таке, що тотожне поняттю «народність» (розкриття особливостей певної нації, О. Потебня); як ознаку переходу народності до свідомого національного життя (М. Грушевський); як синонім до слів «народ» і «нація» (В. Липинський). Поняття «Н.» стало об’єктом активного наукового осмислення в Європі в 19 ст. Франц. публіцист Ш. Моррас тлумачив Н. як таку, що зумовлена природою людини й визначається суспільством, що вона аж ніяк не є її простим волевиявленням і пов’язана з безліччю її бажань, пристрастей, потреб, сподівань, звичаїв, із мораллю, способом життя, манерою мислити та говорити. Н., зрештою, моделює нашу зовнішність. Її вплив виявляється і в тому, що розкуте мислення та рішуча воля особистості відіграють роль, що могла б бути визначальною, однак такою вона є не завжди.

Британський історик і соціолог Т. Карлейль поняття «Н.» трактував так: «чи все це не склало для тебе шкіру, або другу шкіру, що пристала до тебе так само по-справжньому, як твоя природна шкіра? Її ти не скинув, її ти ніколи не скинеш: характер, який дала тобі твоя мати, повинен проявитися за її допомогою». Російський філософ українського походження М. Бердяєв розробив методологічний підхід, що уможливив визначити першооснову будь-якої Н. Наголошуючи на ірраціональному характері природи нації, Н., вчений переконаний у тому, що ні раса, ні територія, ні мова, ні релігія не є ознаками, що визначають Н. самі по собі, хоч усі вони відіграють те чи інше значення в її визначенні. Н. – складне історичне утворення, що формується в результаті кровозмішання рас і племен, багатьох перерозподілів земель, з яким вона пов’язує свою долю, та духовно-культурного процесу, що творить її неповторний образ. На формування Н. впливають особливості адаптації людини до довкілля, зокрема розмаїття клімату, ландшафтів, рослинного і тваринного світу різних регіонів Землі.

Графа «Н.» була в паспортах громадян СРСР, це визначало належність до певної етнічної групи, оскільки термін «нація» підмінявся поняттям «радянський народ». У паспортах громадян України, як і в більшості країн світу, належність людини до певної Н. не фіксується. У сучасних європейських мовах під відповідним поняттям (англ. – nationality) розуміють громадянство або підданство, тобто належність особи до певної національної держави (вид юридичних відносин держави та особи). У низці сучасних довідників «Н.» трактують як синонім до «нація» або «громадянство». У європейській практиці склалися певні норми, за якими визначають Н. і які є підставою для отримання громадянства. В основу такої концепції Н. покладено принципи: право крові (jus sanguinis), коли сам факт народження від осіб певної Н. означає набуття громадянства (так, напр., надають громадянство етнічним німцям, які народилися за межами Німеччини); право землі (jus soli), що робить Н. залежною від факту народження на території певної національної держави. Поняття «Н.» органічно пов’язане з поняттям «нація», хоча в реальному житті мають місце приклади, коли націю формують кілька Н. Так, в Іспанії на законодавчому рівні визнано автономні співтовариства Андалусія, Араґон, Балеар. та Канарські о-ви, Каталонія, Валенсія, Ґалісія і Країна Басків як «національності» (nacionalidades).

Отже, поняття «Н.» можна подати як національну самосвідомість, належність до певної етнічної спільності, нації чи народності, для якої характерні як індивідуальні особливості (мова, культура, ментальність, звичаї, традиції, етнонім, фізіологія, етнічна територія), так і усвідомлення особистістю (етнічною спільністю) своєї відмінності від інших народів. Н. визначають на основі етнічних і культурних зв’язків та самоідентифікації. Кожна людина вважає себе належною до певної Н. Усвідомлення цього формується в процесі соціалізації особи й упродовж життя зазвичай не змінюється. Це складне та глибоке почуття містить і гордість за свій народ, за його внесок у суспільний прогрес, у загальнолюдську культуру. Зміну Н. найчастіше спостерігають у 2–3-му поколінні в тих осіб, які проживають в інших етнічних спільнотах, втративши зв’язок зі своїм етносом.

Літ.: Бердяев Н. Судьба России. Москва, 1989; Карлейл Т. Теперь и прежде / Пер. с англ. Москва, 1994; Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. К., 2002; Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. Москва, 2005; Націоналізм: Антологія. К., 2010; Історія українознавства: Навч. посіб. К., 2011.

Д. В. Толочко

Рекомендована література