ОДА́РЧЕНКО Юрій Па­влович (05. 08. 1903, Москва, за ін. даними — м. Лебедин, нині Сум. р-ну Сум. обл. — 25. 08. 1960, Париж) — письмен­ник, художник. Дитинство минуло у батьків. маєтку на Лебединщині. 1920 разом із родиною емігрував у Францію, мешкав у Ніцці, потім — у Парижі, де навч. у худож. училищі. Там 1934 заснував ательє дамської моди, що спеціалізувалося на виготовлен­ні суконь із роз­писаних ним шовків, спів­працював із ві­домими фірмами Франції, Великої Британії, Італії та Швейцарії. Від кін. 1930-х рр. сер­йозно зайнявся живописом і заробляв продажем натюрмортів. Після 2-ї світової вій­ни чимало часу проводив на Пд. Франції, у поселен­ні Ла-Фавʼєр, де була рос. колонія емі­грантів. 1947 спільно з В. Смоленським та А. Шайкевичем видав літ. альманах «Орион», де дебютував як прозаїк фрагментом автобіогр. повісті «Детские страхи» — «Псел». Перші вірші («Ex libris», «Плакат», «Чистый сердцем» та «Как прекрасны слова») опублікував 1948 у «Новом журнале». 1949 видав у Парижі свій перший і єдиний поет. зб. «Денек», а на­ступ. року в Обʼ­єдн. рос. письмен­ників і поетів провів влас. твор. вечір. Специфіка поет. баче­н­ня О. («по­двій­ного зору») об­умовлена світо­глядом усього післявоєн. поколі­н­ня, для пере­важ. частини якого літ. екзистенціалізм, тобто послідовно роз­винений атеїзм, став філософією вижива­н­ня. У поезії О. пере­важає дух авангарду. Його найкраща художня проза — «незавершена» повість «Детские страхи» — по­єд­нує в собі спадщину класич. рос. прози про дитинство, ознаки нео­романт. прози поч. 20 ст., а також числен­ні традиції фольклор., усних та писем. жанрів. Ця проза, що складається з окремих «фрагментів» та «уривків», пронизаних єдиним сюжетом і худож. ідеєю, на смисл. рівні від­різняється ще й очевидною композиц. завершеністю, яка до­зволяє нам вважати «незакінчену» повість О. внутрішньо цілісною, завершеною і такою, що від­булася. Посмертно вірші О. вміщено до антології «Муза ди­аспоры» (Мюнхен, 1960). Довгі роки його продовжували друкувати у всіх найбільших емі­грант. ви­да­н­нях («Мосты», «Опыты», «Грани», «Возрождение», «Новый журнал»), 1965 у Союзі рос. письмен­ників і журналістів у Парижі про­­йшов вечір памʼяті О., а 1983 за ред. В. Бетакі ви­йшла його кн. «Стихи и проза», де зі­брана майже вся його творча спадщина. Покінчив життя самогубством.