Симиренко Володимир Левкович

СИМИРЕ́НКО Володимир Левкович (18(30). 12. 1891, с. Мліїв Черкаського пов. Київської губ., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 18. 09. 1938, м. Курськ, РФ) — вчений-селекціонер, помолог, теоретик і практик садівництва. Син Левка та Альдони, батько Олекси Симиренків і Тетяни Симиренко-Торп. Змалку працював у садах та розсадниках родинного помістя і ще гімназистом досконало опанував садівничу практику. Водночас до 1915 провадив із батьком вивчення й опис помологічних колекцій, брав участь в управлінні родинним господарством. 1910–15 навчався на сільськогосподарському відділі Київського політехнічного інституту (завершив освіту 1918). Під час 1-ї світової війни був уповноваженим головного комітету Земсоюзу. Співзасновник Товариства садівників і городників «Товасад» (1918–19 — голова). Від 1918 працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ УНР і Української Держави. Від 1920 — завідувач секції садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. Водночас очолив Мліївську садово-городню дослідну станцію (до 1930) та Центральний державний плодовий розсадник України (до 1933), створені з його ініціативи на базі батьківського помологічного розплідника. За сумісництвом — професор плодівництва Полтавського (1921–26) та Уманського (нині Черкаська обл., 1932–33) сільськогосподарських інститутів; професор садівництва, завідувач кафедри плодовоягідного господарства Київського сільськогосподарського інституту (1926–32). Організатор і перший директор ВНДІ плодового і ягідного господарства (Київ, 1930–33). Голова Всеукраїнської помологічної комісії при Наркомземі УСРР (від 1923); заклав основи та організаційно завершив «Помологічну книгу України» (1929). Редагував часописи «Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Садівництво та городництво». 

Ґрунтовно перебудував українське садівництво на наукових засадах, систематизував та впорядкував його біологічних фонд. Під його керівництвом створено низку сортів плодових культур, що здобули визнання у всьому світі, зокрема шляхом схрещування сортів «Папіровка» і «Макінтош» одержано сорт яблуні «Слава переможцям», який на довгі роки став донором високих смакових якостей багатьох нових сортів в Україні та за кордоном. С. фактично дав путівку в життя сорту «Ренет Симиренка», що вивів його дід Платон, а ретельно дослідив і описав батько Левко, справу якого він підхопив і розвинув. Учений розробив основні засади помологічної номенклатури для СРСР. За ініціативою С. розпочато створення мережі сортовипробувальних дільниць, опорних пунктів і зональних станцій на терені всього СРСР, що діяли за єдиною методикою. Під його керівництвом здійснено районування території України (визначено за природно-кліматичними умовами райони промислового садівництва на експорт, постачання на внутрішній ринок і для задоволення регіональних потреб; проведено наукову і виробничу роботу з природно-сортового районування); вироблено стандартний асортимент промислових садів; розпочато широкомасштабне сортовивчення плодових культур. Він наголошував, що садівництво потрібно розвивати насамперед на основі місцевих сортів. 

Розходився в поглядах на спадковість і критикував методи селекційної роботи російського генетика І. Мічуріна, вчення якого було визнано офіційним і широко пропагованим у СРСР. 8 січня 1933 заарештований, за звинуваченням в участі в антирадянській терористичній організації засуджений до 10-ти р. ув’язнення. Покарання відбував у Херсонській сільськогосподарській колонії НКВС УРСР. Достроково звільнений 1937, працював агрономом у радгоспі «Плодорозплідник» (м. Обоянь Курської обл.). 30 березня 1938 знову заарештований, за звинуваченням в участі в антирадянській шкідницькій організації засуджений до розстрілу. Реабілітований 1957. У Києві на колишньому приміщенні 7-ї гімназії, де навчався С., йому встановлено меморіальну дошку (1995).

Завантажити статтю