Симиренко Володимир Левкович

СИМИРЕ́НКО Володимир Левкович (18(30). 12. 1891, с. Мліїв Черкаського пов. Київської губ., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 18. 09. 1938, м. Курськ, РФ) — вчений-селекціонер, помолог, теоретик і практик садівництва. Син Левка та Альдони, батько Олекси Симиренків і Тетяни Симиренко-Торп. Змалку працював у садах та роз­садниках родин­ного помістя і ще гімназистом досконало опанував садівничу практику. Водночас до 1915 провадив із батьком ви­вче­н­ня й опис помологічних колекцій, брав участь в управлін­ні родин­ним господарством. 1910—15 на­вчався на сільськогосподарському від­ділі Київського політехнічного ін­ституту (завершив освіту 1918). Під час 1-ї світової війни був уповноваженим головного комітету Земсоюзу. Спів­засновник Товариства садівників і городників «Товасад» (1918—19 — голова). Від 1918 працював у від­ділі садівництва Міністерства земельних справ УНР і Української Держави. Від 1920 — завідувач секції садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. Водночас очолив Мліївську садово-городню дослідну станцію (до 1930) та Центральний державний плодовий роз­садник України (до 1933), створені з його ініціативи на базі батьківського помологічного роз­плідника. За сумісництвом — професор плодівництва Полтавського (1921—26) та Уманського (нині Черкаська обл., 1932—33) сільськогосподарських ін­ститутів; професор садівництва, завідувач кафедри плодовоягідного господарства Київського сільськогосподарського ін­ституту (1926—32). Організатор і перший директор ВНДІ плодового і ягідного господарства (Київ, 1930—33). Голова Всеукраїнської помологічної комісії при Наркомземі УСРР (від 1923); заклав основи та організаційно завершив «Помологічну книгу України» (1929). Редагував часописи «Вісник садівництва, вино­градарства та городництва», «Садівництво та городництво». 

Ґрунтовно пере­будував українське садівництво на наукових засадах, систематизував та впорядкував його біо­логічних фонд. Під його керівництвом створено низку сортів плодових культур, що здобули ви­зна­н­ня у всьому світі, зокрема шляхом схрещува­н­ня сортів «Папіровка» і «Макінтош» одержано сорт яблуні «Слава пере­можцям», який на довгі роки став донором високих смакових якостей багатьох нових сортів в Україні та за кордоном. С. фактично дав путівку в життя сорту «Ренет Симиренка», що вивів його дід Платон, а ретельно дослідив і описав батько Левко, справу якого він під­хопив і роз­винув. Учений роз­робив основні засади помологічної номенклатури для СРСР. За ініціативою С. роз­почато створе­н­ня мережі сортови­пробувальних дільниць, опорних пунктів і зональних станцій на терені всього СРСР, що діяли за єдиною методикою. Під його керівництвом здійснено ра­йонува­н­ня території України (ви­значено за природно-кліматичними умовами ра­йони промислового садівництва на екс­порт, по­стача­н­ня на внутрішній ринок і для задоволе­н­ня регіональних потреб; проведено наукову і виробничу роботу з природно-сортового ра­йонува­н­ня); вироблено стандартний асортимент промислових садів; роз­почато широкомас­штабне сортови­вче­н­ня плодових культур. Він наголошував, що садівництво потрібно роз­вивати насамперед на основі місцевих сортів. 

Роз­ходився в по­глядах на спадковість і критикував методи селекційної роботи російського генетика І. Мічуріна, вче­н­ня якого було ви­знано офіційним і широко пропагованим у СРСР. 8 січня 1933 заарештований, за звинуваче­н­ням в участі в антирадянській терористичній організації засуджений до 10-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Херсонській сільськогосподарській колонії НКВС УРСР. До­строково звільнений 1937, працював агрономом у радго­спі «Плодорозплідник» (м. Обоянь Курської обл.). 30 березня 1938 знову заарештований, за звинуваче­н­ням в участі в антирадянській шкідницькій організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957. У Києві на колишньому приміщен­ні 7-ї гімназії, де на­вчався С., йому встановлено меморіальну дошку (1995).

Завантажити статтю