КОЗУ́БСЬКИЙ Борис Микола­йович (19. 02(04. 03). 1886, Житомир — 17. 02. 1953) — громадсько-політичний діяч. Батько Юрія та Олега Козубських. Закінчив Острозьку гімназію (1904). На­вчався в Університеті св. Володимира у Києві, звідки 1907 від­рахований за участь у студентських заворуше­н­нях. Завершив на­вча­н­ня у Харківському університеті (1913). Працював у адвокатській конторі М. Міхновського в Харкові (1913–16). Член РУП, від 1905 — УСДРП (спів­робітник редакції її тижневика «Слово»). Член УЦР від Волині. 1919 — голова Кременецької повітової народної управи (Тернопільська обл.), випускав кременецькі паперові гроші. У липні того ж року заарештований вояками польської армії генерала Ю. Гал­лера й до 1920 увʼязнений у таборі в Домбʼє (перед­містя Кракова). Від 1920 — голова філії товариства «Просвіта», організатор українських ко­оперативів на Кременеч­чині. 1922–27 — посол від Волині до Української парламентської ре­презентації у польському сеймі та сенаті у Варшаві. Один із організаторів Українського парламентського клубу, який об­стоював національні інтереси українців у Польщі. Від 1925 — член Центрального комітету УНДО, після ліквідації товариства «Просвіта» — голова Кременецького добродійного товариства. Водночас 1920–30 спів­працював у газеті «Діло», «Новий час», «Рідний край», «Український пасічник». 31 серпня 1939 заарештований, утримувався у польському концтаборі в м. Береза Картузька (нині Білорусь). 9 липня 1941 — член «Ради сень­йорів-старійшин» при українському уряді Я. Стецька. 1941–43 — юрист Кременецького ра­йон­ного суду; 1944–48 — спів­робітник редакції газети «Вільна Україна» (Львів); за сумісництвом — юрисконсульт Львівського обласного аптеко­управлі­н­ня. 13 серпня 1948 заарештований, 28 жовтня того ж року засуджений до 25-ти років таборів і 5-ти років по­збавле­н­ня громадянських прав. Покара­н­ня від­бував у таборах у Мордовії (РФ), де й помер. Його імʼям на­звано провулок у Житомирі. Реабілітований 1991.