КОКС — тверда, міцна пориста маса, продукт коксува­н­ня або крекінгу природного палива чи продуктів його пере­робле­н­ня при температурах 950–1100 °С без до­ступу повітря. Використовують як паливо та від­новник у домен­ному виробництві, як паливо у ливарному виробництві, для агломерації руд, вельцюва­н­ня поліметалевих від­ходів, як сировину в електродному виробництві. Залежно від виду сировини роз­різняють К.: камʼяновугільний, пековий (електродний) і нафтовий. Камʼяновугільний К. — продукт коксува­н­ня камʼяного вугі­л­ля з вмістом вуглецю від 78–89 до 90–95 %. Уміст вуглецю без­посередньо у камʼяновугільному К. складає 96–98 %, його пористість 49–53 %, зольність до 9–11 %, вологість 0,5–4,0 %, теплота згоря­н­ня 29–33 МДж/кг, вихід 75–78 %. Має сірий колір, є без­димним паливом у металургії, від­новником залізної руди при виплавлен­ні чавуну та роз­пушувачем шихти. Домен­ний камʼяновугільний К. за­звичай має роз­міри грудок не менше 10 мм; уміст сірки у ливарному камʼяновугільному К. не пере­вищує 1,2–1,3 %; камʼяновугільний К. для газогенераторних установок повинен характеризується тугоплавкою золою (температура плавле­н­ня не нижче за 1250 °С). Коксівність камʼяного вугі­л­ля (здатність по­дрібненого вугі­л­ля до спіка­н­ня з утворе­н­ням К.) ви­значають напів­заводським коксува­н­ням або непрямими методами, зокрема дилатометричним дослідже­н­ням здатності пластичної маси вугі­л­ля спучуватися; методом Ґрей-Кінґа — порівня­н­ням нелеткого залишку, отриманого в стандартних умовах, з еталон­ною шкалою типів К. Пековий (електродний) К. — твердий пористий продукт сірого кольору, який отримують коксува­н­ням камʼяновугільного пеку. Як сировину використовують високотемпературний пек з температурою роз­мʼякше­н­ня не менше 145 °С і виходом летких речовин не більше 51 % та середньотемпературний пек, який отримують звичайним фракціюва­н­ням смоли, і який має температуру роз­мʼякше­н­ня 65–75 °С і вихід летких речовин не більше 63 %. Уміст вуглецю складає 96,5–97,6 %. Пековий К. поділяють на 2 класи: електродний К. (частинки більші 10 мм), коксівний дрібняк (менше 10 мм). За­стосува­н­ня: кольорова металургія (малозольний пековий К.); для виготовле­н­ня анодної маси, випалених анодів. Під час виробництва камʼяновугільного К. утворюється від­хідний горючий газ. Після охолодже­н­ня, виділе­н­ня деяких хімічних продуктів і очище­н­ня від сірководню коксівний газ містить у середньому 55–60 % Н2, 20–30 % СН4, 5–7 % СО, 2–3 % СО2, 4 % N2, 0,4–0,8 % О2. Його використовують як паливо в промислових печах, газових двигунах, а також як сировину в хімічній промисловості. Виготовле­н­ня камʼяновугільного К., коксівного газу та інших продуктів коксува­н­ня здійснюють під­приємства коксохімічної промисловості. Нафтовий К. є твердою пори­стою речовиною від темно-сірого до чорного кольору — продуктом прожарюва­н­ня важких залишків нафти. Елементний склад: 90–96 % С, 4–6 % Н, 0,1–2,0 % S. Зольність 0,1–0,8 %. За допомогою нафтового К. виготовляють аноди для виплавле­н­ня алюмінію, спеціальні графітові електроди для одержа­н­ня електролітичної сталі тощо. Коксува­н­ня камʼяного вугі­л­ля проводять у коксівних печах (за­звичай обʼ­єд­нують у батареї — по 61–77 печей — із загальною системою під­веде­н­ня опалювального газу та від­веде­н­ня летких речовин, подава­н­ня вугі­л­ля та ін.), важких продуктів пере­робле­н­ня нафти — у металевих кубах або спеціальних печах. Пековий К. отримують у динасових камерних печах. Тверді палива — камʼяне вугі­л­ля, а також буре вугі­л­ля, сланці та торф — пере­робляють й на­гріва­н­ням без до­ступу повітря до температури 500–550 °С — напів­коксува­н­ням. На основі напів­коксу роз­робляють однокомпонентні (само­спікні) кон­струкційні матеріали, які за більшістю характеристик пере­важають аналогічні двокомпонентні (на основі К. і пеку). Торф також пере­робляють унаслідок повного (900–1100 °С) і середньотемпературного (700–750 °С) коксува­н­ня. Торфʼяний К. має високу реакційну здатність і низький вміст сірки та фосфору. Його використовують для виготовле­н­ня сорбентів, активованого вугі­л­ля (у асенізації, цукрових і винокурних виробництвах), сировини для агломерації залізних руд, виплавле­н­ня чавуну, феро­сплавів, для зварюва­н­ня та кува­н­ня металів.