КЛЯ́ВЕК Алекси (Klawek Aleksy; 11. 05. 1890, м. Роґозно, нині Великопольського воєводства, Польща — 22. 11. 1969, м. Катовіце, Польща, похований у рідному місті) — польський теолог, сходо­знавець. Від 1909 на­вчався у духовних семінаріях у По­знані й Ґнєзно (1913 рукопокладений на священика), 1914–17 — в університетах Мюнстера, Мюнхена (обидва — Німеч­чина), Вроцлава, 1922 — Парижа (ви­вчав ас­сиріологію). 1917 здобув докторат з теології у Мюнстерському університеті. 1923 захистив габілітаційну працю «Noc Betlejemska. Historia czy legenda» у Львівському університеті, де й працював: 1926–27 — декан теологічного факультету, 1929–39 — звичайний професор, завідувач кафедри Старого Заповіту, водночас 1933–34 — проректор; за сумісництвом від 1932 — член Орієнталістської комісії Польської академії знань (Краків). У 1930-х рр. разом із А. Фіцем створив перший Музей біблійних памʼяток при Львівському університеті. Засновник і редактор багатьох теологічних часописів, куратор Академічного католицького союзу (1933–36). Під час 2-ї світової війни увʼязнений німцями у По­знані. 1945–54 — завідувач кафедри екзегези Старого Заповіту, водночас 1947–51 — декан теологічного факультету Яґел­лонського університету в Кракові. Серед учнів — К. Войтила, майбутній Папа Іван-Павло ІІ (1953 брав участь у його габілітації). 1954–69 викладав Старий Заповіт у духовних семінаріях Кракова, Шльонська, Ченстохови і семітської мови в Яґел­лонському університеті. Досліджував про­блеми бібле­їстики, семітології, історії Близького Сходу, Ізраїлю, мови Стародавнього Сходу.