Паралельного антирадянського троцькістського центру Судовий процес

«ПАРАЛЕ́ЛЬНОГО АНТИРАДЯ́НСЬКОГО ТРОЦЬКІ́СТСЬКОГО ЦЕ́НТРУ» Судовий процес

Від­бувся 23—30 січня 1937 у Москві, став наслідком роз­горнутих після «закритого листа» ЦК ВКП(б) від 29 липня 1936 «О тер­рористической деятельности троцкистско-зиновьевского контр­революцион­ного блока» ре­пресій проти колишніх учасників опозиції. Органи НКВС почали ре­пресувати тих із них, хто ві­ді­йшов від опозиції, від­новився у партії, працював на від­овід­альних посадах (дехто навіть уві­йшов до складу вищих органів партії). Змінився і характер обвинувачень — якщо раніше ключовим було звинуваче­н­ня у терористичній діяльності, то починаючи від 2-ї половини 1936 водночас висували звинуваче­н­ня у шпигунстві, шкідництві, диверсійній діяльності. Після при­значе­н­ня М. Єжова на посаду наркома внутрішніх справ СРСР 29 вересня 1936 Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло по­станову «Об отношении к контр­революцион­ным троцкистско-зиновьевским элементам», проєкт якої він написав. У ній наголошено на необхідності «роз­прави з троцькістсько-зіновʼєвськими мерзотниками» і за­пропоновано роз­глядати троцькістів як роз­відників, шпигунів, диверсантів і шкідників «фашистської буржуазії в Європі». Зі­знань саме у цьому вимагали від заарештованих ві­домих у минулому троцькістів із за­стосува­н­ням незакон­них методів. Істерія пошуків «прихованих троцькістів» або тих, хто «потурає» їм, охопила всі тодішні союзні республіки, зокрема УСРР. По справі складено 3 варіанти обвинувального висновку, їх скерували на редагува­н­ня особисто Й. Сталіну. Напередодні він узгодив всі деталі проведе­н­ня процесу з прокурором СРСР А. Вишинським. По справі були заарештовані та засуджені 17 осіб: колишні перший за­ступник наркома важкої промисловості СРСР Г. Пятаков, перший за­ступник наркома лісової промисловості СРСР Г. Сокольников, завідувач бюро між­народної інформації ЦК ВКП(б) К. Радек, за­ступник начальника Головного управлі­н­ня шосейних доріг і автотранс­порту Л. Серебряков, за­ступник наркома шляхів сполучень СРСР Я. Лівшиць, начальник сільгоспвід­ділу управлі­н­ня робітничого по­стача­н­ня «Кузбасбуду» (м. Новосибірськ) М. Муралов, за­ступник начальника «Хімкомбінатбуду» (м. Кемерово; обидва — РФ) Я. Дробніс, начальник «Сибмашбуду» (Новосибірськ) М. Богуславський, за­ступник начальника Центрального управлі­н­ня руху наркомату шляхів сполуче­н­ня СРСР І. Князєв, начальник Головхім­прому наркомату важкої промисловості СРСР С. Ратайчак, начальник «Хімкомбінатбуду» (Кемерово) Б. Норкін, керуючий Салаїрською цинковою копальнею у Кемеровській обл. О. Шестов, колишній головний інженер тресту «Кузбасвугі­л­ля» (Новосибірськ) М. Строїлов, за­ступник начальника Свердловської залізниці Й. Турок, спів­робітник наркомату важкої промисловості СРСР І. Граше, головний інженер будівництва Ріонського азотно-тукового комбінату (Грузія) Г. Пушин, завідувач гаража і від­ділу по­стача­н­ня на Прокопʼєвській і Анжерській копальнях (Кузбас) В. Арнольд. Судовий процес широко висвітлювали у пресі, за 2 дні до його закінче­н­ня В. Ульріх, який головував на засі­дан­ні, надіслав до ЦК ВКП(б) проєкт вироку, вимагаючи роз­стрілу для всіх під­судних. Однак до страти засудили 13 осіб, окрім К. Радека, Г. Сокольникова, В. Арнольда, які отримали по 10 р., і М. Строїлова, який отримав 8 р. увʼязне­н­ня. Після суду в місцях увʼязне­н­ня органи НКВС вели спо­стереже­н­ня за ними. За пові­домле­н­нями агентури, вони вели роз­мови про від­сутність власної провини і роз­повід­али, яким чином сфальсифіковано судовий процес у їхній справі. У травні 1939 К. Радека і Г. Сокольникова за роз­порядже­н­ням наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії і його за­ступника Б. Кобулова таємно вбили в тюрмах спеціально пі­діслані особи з числа колишніх спів­робітників НКВС, які від­бували покара­н­ня за політичні і посадові злочини. М. Строїлова і В. Арнольда роз­стріляли у вересні 1941 за заочним вироком Військової колегії Верховного суду СРСР, винесеним від­повід­но до під­писаного Й. Сталіним ріше­н­ня Державного комітету оборони. Участників справи офіційно реабілітували 1988.

Завантажити статтю