Плішевський Едмунд

ПЛІШЕ́ВСЬКИЙ Едмунд (1853, Львів — після 1924) — скульптор. Працював у Львові: 1875—90 — як «виробник орнаментів» в ательє Л. Марконі, неоренесансна і необарокова стилістика якого значно вплинула на його подальшу творчість; близько 1890 — у закладі гі­псових виробів родини Франців. Для екс­позиції фабрики цієї родини на Ви­ставці будівельної промисловості 1892 (Львів) разом з архітектором Я. Перосєм створив фонтан, що складався з алегоричних гі­псових фігур і ваз на основі з брил алебастру. Скульптора за­просив Я. Перось оздобити споруджену ним 1892—93 на вул. 29 листопада, № 47 (нині Коновальця) віллу Ю. Франц. Фасади та інтерʼєри цього будинку П. прикрасив рясним, місцями строкатим необароковим декором. Крім фабрики Франців, у 1890-х рр. працював у майстернях І. Левинського як проєктант гі­псових орнаментів і ма­йолікових оздоб. Разом з А. Попелем 1897 від­крив майстерню декоративної скульптури, у якій створювали ліпні прикраси фасадів та інтерʼєрів будинків, різні пластичні моделі в металі, камені, дереві та кераміці (згодом очолював майстерню само­стійно, спеціалізуючись на фігурах і гі­псовій орнаментиці). 1897 виконав необароковий барельєф із зображе­н­ням голови лева і геніїв біля картуша на фасаді житлового будинку на вул. Міцкевича, № 3 (нині Листопадового чину). 1898 оздобив інтерʼєри Аристократичного казино у Львові (нині Будинок вчених): у приміще­н­нях другого поверху виконав ліпний декор стін і алебастрові каміни в фойє. Тоді ж оздобив фасади та інтерʼєри будинку В. Татарчуха на вул. Браєрівська, № 20 (нині Б. Лепкого), вишукані неорокайльні форми якого П. під­креслив ліпниною та наріжною статуєю Богоматері (нині від­сутня). 1899—1900 брав участь у скульптурному оформлен­ні нового Міського театру (нині театр опери і балету імені С. Крушельницької): у наріжних частинах ат­тику вмонтував два барельєфи, на яких зображено сцени «Вшанува­н­ня Поезії» і «Гомер декламує свої поеми»; на східній частині театру роз­ташував композицію «Вакханалія»; за ескізами З. Ґорґолевського і П.-В. Гарасимовича виконав усі елементи орнаментної цементної декорації бічних і тильного фасадів; під ат­тиком головного фасаду — фриз із 13-ма картушами з полями для нанесе­н­ня імен видатних театральних діячів; орнаментальні ліпні прикраси стін вестибюля. Член «Товариства різьбярів у камені, декораторів і майстрів теракоти у Львові» (1900—14). Очевидно, виконав числен­ні ліпні прикраси в стилях необароко та сецесія на фасадах будинків на нинішній вул. Нечуя-Левицького, Котляревського, Генерала Чу­принки, Бандери, зокрема був автором двох погрудь Т. Ленартовича на фасаді будинку на вул. Нечуя-Левицького, № 3 (1898) і двох жіночих алегоричних статуй на ат­тику будинку на вул. Коновальця, № 37 (1913—14). Під­твердженою є його участь 1906 в оздоблен­ні будинку Польського політехнічного товариства на вул. Зіморовича, № 17 (нині Дудаєва): фасад прикрасив емблемами техніки (у камені та ма­йоліці), а вестибюль — сецесійною головою міфічного бога природи Пана. 1917 виконав орнаментальний декор вівтаря св. Йосипа в костелі св. Єлизавети (автор П. Війтовича, не збережений). Епізодично цікавився порт­ретним жанром. Ві­домі створені ним медаль­йони письмен­ника С. Ґощинського (дерево, 1880-і рр.) і директора львівської Художньо-промислової школи В. Тшіршнітца (1898, алебастр, Львівська галерея мистецтв). Остан­ні його праці — ре­ставрація та доповне­н­ня скульптур 18 ст. у костелі св. Анни в м. Ярослав (нині Під­карпатське воєводство, Польща; близько 1922—24).