Пантоміма

Визначення і загальна характеристика

ПАНТОМІ́МА (від грец. παντόμιμος — мімічний актор, який наслідує та певним чином відтворює прикмети оточення) — вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки і жесту, пластики тіла, пересування у просторі. Коріння мистецтва П. сягає язичницьких релігійних ритуалів, виступів давньогрецьких та мімів античного Риму, персонажів комедії масок, які суттєво вирізнялися за характером та засобами виражальності. Згідно з концепцією видатного німецького філософа та театрального діяча 18 cт. Й.-Я. Енґеля, на відміну від маніпульованої розмовної риторики, мистецтво мовчазних жестів і міміки виражають справжній, а не штучний внутрішній світ людини. П. як окремий вид мистецтва має власну історію, яка в 20–21 ст. найбільш пов’язана з поняттям «мова тіла». У різних країнах важливу роль у розвитку жанру сучасної П. відіграли Л. Фіалка (Чехословаччина), Г. Томашевський (Польща), Ж. Субейран (Німеччина), Д. Скуола (Швейцарія), М. Тенісон (Литва), Ж. Дадасян (Вірменія), В. Полунін (Росія) та ін. Найбільш інтенсивно та креативно П. розвивалася у Франції 20 ст. (Ж. Лекок, Ж.-Ґ. Дебюро, Е. Декру, Ж.-Л. Барро, М. Марсо та ін.). Характерні приклади жанру старовинної європейської П. можна побачити у французькому фільмі «Діти райка» (1945, режисер М. Карне). Усі режисери-новатори світового театру 20 ст. вводили до своїх вистав П. та, водночас, займалися техніками пластичної виражальності, зокрема В. Мейєрхольд, О. Таїров, Лесь Курбас, А. Арто (Франція), Є. Ґротовський (Польща). У світовому балеті П. використовував у виставах «батько сучасного балету» Ж.-Ж. Новер, який спочатку вважав її головнішою за танець, а згодом висунув прогресивнішу ідею, що ґрунтується на драматичній дієвості. У класичних балетних виставах з часом сформувалося амплуа мімічного актора, який за сюжетом мав не менше значення, ніж персонажі, які танцюють. Були присутні також мімічно-пластичні стандарти, що відповідали, наприклад, освідченню в коханні, вимозі кривднику піти геть, описанню краси своєї обраниці тощо. За радянських часів ідеологи «драмбалету» або «хореодрами» найчастіше змушені були надавати перевагу П., а не більш різноманітній за художніми можливостями танцювальній виражальності. Це загальмувало розвиток радянського балету та сучасного танцю у порівнянні зі світовим на десятиліття, при тому, що акторська майстерність балетних виконавців у подібних виставах залишалася на високому рівні. І тільки з розвитком «симфонічного балету» паритет між танцем та П. вирівнявся за рахунок синтезу обох складових.

В Україні П. як сценічний жанр сформувалася завдяки зусиллям ентузіастів аматорських колективів, а також під впливом гастрольних виступів М. Марсо у Києві, Харкові та Донецьку (1965, 1968). Майбутніми професіоналами стали учні київської аматорської студії П. під керівництвом В. Крюкова, Театру П. Городецького у Дніпропетровському Палаці молоді та студентів (нині Дніпро) тощо. Відокремлення колективів «чистої» П. від традиційних драматичних труп не знайшло розуміння чиновників від культури почасти тому, що їх творчість неможливо було цензурувати у звичайний спосіб, почасти через орієнтацію на західні (що вважалося хибним), а не на вітчизняні реалістичні мистецькі зразки. Саме тому з театральної мапи України зник Київський театр П. (заснований 1987, згодом Пластичної драми театр). Решта зорієнтувалась на комедійну та клоунадно-циркову специфіку жанру з більш очевидним касовим успіхом: клоунський синдикат «Арт-обстріл», театр-студія «Жарт» СТДУ, «Мімікрічі» (згодом «Мімірічі»), «Маски-шоу» тощо. У 21 ст. сформувалися також пластично-візуальний театр «Quartet DEKRU», перформативний театр «Ilinastroe», театр міміки та жесту «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих, мім-група «Пінгвіни» (усі — Київ), театр «Прекрасні квіти» (нині «Нафта», Харків). За окремою творчою програмою працює Криворізький міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» (створений 1994 О. та А. Бєльськими). Колектив пройшов шлях від першого в Україні народного театру П. (1983), професійного молодого театру-студії П. (1987) до значної за можливостями та досягненнями трупи з величезним репертуаром (майже 100 театральних постановок) у жанрі пластичної драми, пластичної мініатюри, музичної казки, клоунади тощо. Фахову підготовку артистів П. здійснюють Київська муніципальна академія естрадно-циркового мистецтва та Дніпровський театрально-художній коледж (цільова підготовка для театру «Академія руху»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю