Перший український козачий імені Б. Хмельницького полк
ПЕ́РШИЙ УКРАЇ́НСЬКИЙ КОЗА́ЧИЙ І́МЕНІ ГЕ́ТЬМАНА Б. ХМЕЛЬНИ́ЦЬКОГО ПОЛК Сформований на добровільних засадах 18 квітня (1 травня) 1917 у Києві, його створення поклало початок українізації військових частин російської армії. Рішеня організувати Український охочекомонний полк ухвалило 11(24) березня 1917 військове віче (1000 солдатів і офіцерів). На початку квітня на етапно-розподільному пункті в Києві зібралося бл. 3 тис. солдатів-українців, які заявили командуванню Київського військового округу (КВО) про своє бажання утворити 1-й охочекомонний піший полк імені гетьмана Б. Хмельницького. Їхнє рішення зустріло різко негативне ставлення з боку командування КВО і представників російських дрібнобуржуазних партій у київських радах, натомість УЦР 15(28) квітня підтримала вимогу солдатів-українців. Організацію українського полку обстоювали представники Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка. 18 квітня (1 травня) на влаштованому клубом святі, в якому взяли участь частини київського гарнізону і солдати-українці з розподільного пункту, останні проголосили себе Першим українським козачим імені гетьмана Б. Хмельницького полком на чолі з обраним ними командиром штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком. Доки тривали переговори з командуванням КВО, у казармах на вулиці Васильківській розпочалося формування полку — організовано сотні та обрано старшин. Після поїздки делегації українців до командувача Південно-Західним фронтом генерала О. Брусилова 21 квітня (4 травня) було отримано дозвіл на формування охочекомонного українського полку, але у київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд 1917 (див. Всеукраїнські військові з’їзди) підтримав формування першої української військової частини, вимагаючи зарахувати до її складу всіх 3200 осіб, які записалися до полку, і призначив командиром полковника Ю. Капкана. Структура полку відповідала зразкам російських полків того часу: він складався з 4-х куренів (батальйонів) у складі 4-х сотень (рот) кожен, кулеметної сотні, відділень піших та кінних розвідників, відділення зв’язку, господарської сотні й медчастини. 26 липня (8 серпня) 1917 на вимогу командування КВО УЦР дала згоду на виведення полку на Південно-Західний фронт. Під час від’їзду ешелонів богданівців з Києва їх обстріляли, полк зазнав значних втрат. Порушена УЦР справа з приводу цієї провокації так і не була завершена. Наприкінці жовтня 1917 полк повернувся до Києва, згодом взяв участь у роззброєнні революційних частин гарнізону Полтави, у січні 1918 вів бої з червоногвардійськими загонами. Разом із військами УЦР відійшов на Волинь. Від квітня 1918 — у складі Запорозького корпусу Армії УНР як 3-й Запорозький імені гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк. Після гетьманського перевороту 1918 входив до дивізізії генерала О. Натієва, згодом — у складі Армії УНР (4-й запорозький полк Запорозького корпусу).
Рекомендована література
- 1917 год на Киевщине. Хроника событий. К., 1928;
- Історія українського війська (від княжих часів до 90-х років ХХ ст.). Л., 1992;
- Прохода В. Вождь та військо // Збірник пам’яті С. Петлюри (1879–1926). К., 1992;
- Щусь О. Й. Всеукраїнські військові з’їзди. К., 1992.
Завантажити статтю
