Перший український козачий імені Б. Хмельницького полк

ПЕ́РШИЙ УКРАЇ́НСЬКИЙ КОЗА́ЧИЙ І́МЕНІ ГЕ́ТЬМАНА Б. ХМЕЛЬНИ́ЦЬКОГО ПОЛК Сформований на добровільних засадах 18 квітня (1 травня) 1917 у Києві, його створе­н­ня поклало початок українізації військових частин російської армії. Рішеня організувати Український охочекомон­ний полк ухвалило 11(24) березня 1917 військове віче (1000 солдатів і офіцерів). На початку квітня на етапно-роз­подільному пункті в Києві зібралося бл. 3 тис. солдатів-українців, які заявили командуван­ню Київського військового округу (КВО) про своє бажа­н­ня утворити 1-й охочекомон­ний піший полк імені геть­мана Б. Хмельницького. Їхнє ріше­н­ня зу­стріло різко негативне ставле­н­ня з боку командува­н­ня КВО і пред­ставників російських дрібнобуржуазних партій у київських радах, натомість УЦР 15(28) квітня під­тримала вимогу солдатів-українців. Організацію українського полку об­стоювали пред­ставники Українського військового клубу імені геть­мана П. Полуботка. 18 квітня (1 травня) на влаштованому клубом святі, в якому взяли участь частини київського гарнізону і солдати-українці з роз­подільного пункту, остан­ні проголосили себе Першим українським козачим імені геть­мана Б. Хмельницького полком на чолі з обраним ними командиром штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком. Доки тривали пере­говори з командува­н­ням КВО, у казармах на вулиці Васильківській роз­почалося формува­н­ня полку — організовано сотні та обрано старшин. Після по­їздки делегації українців до командувача Пів­ден­но-Західним фронтом генерала О. Брусилова 21 квітня (4 травня) було отримано до­звіл на формува­н­ня охочекомон­ного українського полку, але у київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб. Перший Всеукраїнський військовий зʼїзд 1917 (див. Всеукраїнські військові зʼ­їзди) під­тримав формува­н­ня першої української військової частини, вимагаючи зарахувати до її складу всіх 3200 осіб, які записалися до полку, і при­значив командиром полковника Ю. Капкана. Структура полку від­повід­ала зразкам російських полків того часу: він складався з 4-х куренів (баталь­йонів) у складі 4-х сотень (рот) кожен, кулеметної сотні, від­ділень піших та кін­них роз­відників, від­діле­н­ня звʼязку, господарської сотні й медчастини. 26 липня (8 серпня) 1917 на вимогу командува­н­ня КВО УЦР дала згоду на виведе­н­ня полку на Пів­ден­но-Західний фронт. Під час від­ʼ­їзду ешелонів бог­данівців з Києва їх об­стріляли, полк за­знав значних втрат. Порушена УЦР справа з приводу цієї провокації так і не була завершена. На­прикінці жовтня 1917 полк повернувся до Києва, згодом взяв участь у роз­зброєн­ні революційних частин гарнізону Полтави, у січні 1918 вів бої з червоногвардійськими загонами. Разом із військами УЦР ві­ді­йшов на Волинь. Від квітня 1918 — у складі Запорозького корпусу Армії УНР як 3-й Запорозький імені геть­мана Б. Хмельницького піхотний полк. Після геть­манського пере­вороту 1918 входив до дивізізії генерала О. Натієва, згодом — у складі Армії УНР (4-й запорозький полк Запорозького корпусу).

Завантажити статтю