Запорозький корпус
ЗАПОРО́ЗЬКИЙ КО́РПУС — військове з’єднання Армії Української Народної Республіки. Створ. на поч. лютого 1918 як Окремий Запороз. загін (два піхот. і один кінний курені, гармат. дивізіон). На поч. березня 1918 у Києві загін переформовано в Окрему Запороз. дивізію. До її складу входили 1-й Запороз. ім. П. Дорошенка піхот. полк (командир — полковник О. Загродський), 2-й Запороз. піхот. полк (полковник П. Болбочан), 3-й Гайдамац. піхот. полк (полковник В. Сікевич), Гайдамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка, 1-й Запороз. гармат. полк (полковник О. Парфенів), 1-й Запороз. інж. полк (полковник О. Козьма), 1-й Запороз. автопанцер. дивізіон (сотник О. Болдирів). Спочатку дивізією командував генерал-хорунжий К. Прісовський, згодом — генерал-хорунжий З. Натієв. У серед. березня 1918 вона вела бої з більшов. військами на Лівобереж. Україні, у ході яких здобула Лубни, Конотоп, Полтаву, Харків. У березні–квітні 1918 в Харкові дивізію переформовано в корпус, до складу додано 3-й Запороз. ім. гетьмана Б. Хмельницького піхот. полк (командир — полковник О. Шаповал), Запороз. кінно-гірський гармат. дивізіон (полковник О. Алмазов), Запороз. повітроплавну ескадру (полковник М. Баранів). Піхотні полки складали 1-у дивізію і з часом повинні були зі свого складу виділити 2-у дивізію, командиром якої признач. полковник П. Болбочан (зі збереженням посади командира 2-го Запороз. полку). В квітні 1918 на базі корпусу сформовано Крим. групу військ (командир — полковник П. Болбочан) для звільнення Криму і Донец. групу військ (полковник В. Сікевич) для звільнення Донбасу. В добу Української Держави частини З. к. зведено в бригаду, в серпні 1918 розгорнуто в Окрему Запороз. дивізію, що охороняла пн.-сх. кордони України. Під час протигетьман. повстання 1918 вона перейшла на бік Директорії УНР. У листопаді–грудні 1918 на базі дивізії відновлений З. к., його командиром став командувач військами УНР на Лівобереж. Україні полковник П. Болбочан. У ході боїв із більшов. військами навесні 1919 З. к. під командуванням отамана корпусу О. Волоха (згодом — полковника І. Дубового) був відрізаний від решти армії і 16 квітня перейшов на тер. Румунії. Після повернення до України в травні 1919 частини корпусу реорганізовано в Запороз. групу Армії УНР на чолі з полковником В. Сальським (згодом — генерал-полковником М. Омеляновичем-Павленком). Запорожці брали участь у поході на Київ (1919), Першому Зимовому поході Армії УНР (1919–20). Після закінчення останнього їхні частини зведено в 1-у Запороз. стрілец. дивізію (командир — генерал-хорунжий А. Гулий-Гуленко, згодом — генерал-хорунжий Г. Базильський). У ході заг. відступу Армії УНР 21 листопада 1920 дивізія відійшла за р. Збруч, де її вояків інтерновано.
Рекомендована література
- Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 1. Л., 1927;
- Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Л., 1928;
- Удовиченко О. І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій українських збройних сил 1917–1921. К., 1995;
- Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. К., 2002.
Завантажити статтю
