СІТЬКО́ Пантелеймон (Панько) Онуфрі­йович (14(27). 06. 1906, с. Ксаверівка Васильківського пов. Київської губ., нині Білоцерківського р-ну Київської обл. — 25. 09. 1985, Київ) — генетик. Батько С. Сітька. Доктор біо­логічних наук (1961), професор (1962). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський ІНО (1928, нині Київський університет), де 1929–32 на­вчався в аспірантурі (перший аспірант з генетики в АН УРСР), згодом працював: 1934–38 — завідувач кафедри дарвінізму і генетики, від 1961 — професор. Водночас працював в Ін­ститутах зоології АН УРСР (1931–67; від 1934 — старший науковий спів­робітник, завідувач лабораторії генетики), мікробіо­логії і вірусології АН УРСР (1967–73), молекулярної біо­логії і генетики АН УРСР, де був завідувачем від­ділу генетики тварин (від 1973; усі — Київ). Наукові праці у галузі генетики, селекції, екології. 1938–39 вперше у світі разом з С. Гершензоном та М. Тарнавським виявив мутаген­ну дію ДНК. Роз­робив метод синтетичної селекції комплементарних порід тутового шовкопряду і вивів дві нові — «Київський-СБ», «Київський-СЕ», виділив новий контрольований (біо­антропічний) вид добору (1945–61). Роз­робив метод акліматизації комах на основі гібридизації гео­графічних груп, за­пропонував нову періодизацію онотогенетичного роз­витку комах на основі реакції організму на вплив екологічних факторів. С. — активний учасник від­родже­н­ня генетики в Україні у 1960-х рр., один із організаторів Ін­ституту молекулярної біо­логії і генетики НАНУ і журналу «Цитологія і генетика», членом редколегії якого був до 1985, організатор і активний член Українського товариства генетиків і селекціонерів імені М. Вавилова.