Передкарпатська височина

ПЕРЕ­ДКАРПА́ТСЬКА ВИСОЧИНА́ — під­вищена перед­гірна рівнина на пів­ден­ному заході України, у межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Про­стягається на понад 300 км вузькою (30—60 км) смугою вздовж пів­нічно-східного краю Українських Карпат із пів­нічного заходу на пів­ден­ний схід, де пере­ходить у платоподібну перед­гірну височину, ві­дому як плато Сучава. Пере­січні абсолютні висоти змінюються від 300 до 450 м, максимальні сягають 600—690 м (винятком є «острівне» Май­данське низькогірʼя, роз­міщене в пів­ден­ній частині Прилуквинської височини — в його межах абсолютні висоти сягають 800 м і більше). На пів­нічному заході та пів­ночі межує із Сандомирською улоговиною (Надсянською рівниною), яка, як і П. в., приурочена до Пере­дкарпатського прогину, на пів­нічному сході — з Подільською височиною, від якої на значній протяжності від­ділена долиною Дністра, а також із Прут-Дністерською (Покутсько-Бесарабською) вододільною височиною, від якої її від­діляє долина Прута. Пів­нічно-східна межа П. в. у значній мірі ви­значена роз­міще­н­ням міоценових скидів і флексур, які від­діляють Пере­дкарпатський кра­йовий прогин від прикра­йових частин Західноєвропейської та Східноєвропейської платформ. Протилежна, пів­ден­но-західна межа приурочена до пі­дошви оро­графічного уступу Українських Карпат, що у Бескидах і Ґорґанах утворився вздовж насуву фронтальних флішових скиб на пере­важно глинисті від­клади Пере­дкарпатського прогину. Межа з Покутсько-Буковинськими Карпатами пере­важно збігається із лінією насуву Бориславсько-Покутського покриву Внутрішньої зони прогину на його Зовнішню зону та Самбірський тектонічний покрив. У басейні Дністра перед­гірна рівнина складається з числен­них другорядних височин (Сянсько-Дністерська, Дрогобицька, Моршинська, Прилуквинська та ін.), роз­ділених широкими річковими долинами. Роз­ширені ділянки остан­ніх місцями утворюють улоговини (Верх­ньодністровська улоговина, Стрийсько-Жидачівська, Бистрицька та ін.). Річкові долини, утворені карпатськими допливами Дністра, та роз­міщені між ними височини тягнуться здебільшого впоперек до загального про­стяга­н­ня П. в. Як наслідок, для басейну характерне помітне зменше­н­ня абсолютних висот вершин­них поверхонь межиріч і днищ річкових долин з від­дале­н­ням від Карпат. Разом із тим, спо­стерігається помітне збільше­н­ня їх абсолютних висот і глибини ерозійного роз­членува­н­ня рельєфу з на­ближе­н­ням до центральної ділянки височини — межиріч­чя Лімниці та Бистриці-Солотвинської. В іншій, покутсько-буковинській частині перед­гірної рівнини головні оро­графічні елементи рельєфу мають пере­важно по­здовжнє, субкарпатське про­стяга­н­ня, ви­значене про­стяга­н­ням долини р. Прут і давньої долини р. Черемош, успадкованої р. Сірет. У басейні Прута поза межами річкових долин домінують увалисто-горбисті ландшафти, в басейні Сірету — хвилясто-горбисті, тоді як для басейну Дністра типові увалисті (з роз­логими вершин­ними поверх­нями між­долин­них височин) морфологічні ландшафти. Усі другорядні височини П. в., роз­міщені поза межами терасованих алювіальних рівнин, роз­членовані долинами менших річок і їх числен­них допливів. Отже, макро- і мезорельєф П. в. утворений в основному ерозійною та акумулятивною діяльністю річок і менших водотоків. Приуроченість П. в. до одно­ймен­ного перед­гірного прогину є під­ставою для її роз­гляду як тектонічно зумовленої форми рельєфу, не­узгодженої із тектонічною будовою субстрату — незгідної (оберненої) морфо­структури. Проте, височина за­ймає лише середній фрагмент цієї протяжної тектонічної де­пресії. Оста­н­ня неоднорідна за про­стяга­н­ням — в межах Пере­дкарпатського неогенового прогину можуть бути (і виявлено) значні поперечні елевації та де­пресії, утворені на різних етапах його формува­н­ня. І саме з цими субрегіональними неотектонічними утворе­н­нями слід зі­ставляти П. в., зʼясовуючи особливості її тектонічної зумовленості і дотримуючись принципу сумірності структурних і оро­графічних форм. Окрім того, слід враховувати вік височини (час її виникне­н­ня і формува­н­ня як цілісної оро­графічної форми рельєфу) і вік структурної форми (субрегіональної деформації), яка від­повід­ає їй за роз­ташува­н­ням і роз­мірами. Формува­н­ня П. в., як від­окремленого оро­графічного під­ня­т­тя, роз­почалося в середньому сарматі, коли Пере­дкарпатський неогеновий прогин на ділянці, яка від­повід­ає височині, уже завершував своє формува­н­ня і пере­йшов у режим інверсійного роз­витку внаслідок ізо­статичного під­йому Карпатської гірсько-складчастої споруди та формува­н­ня склепінчастого Карпатського під­ня­т­тя. На інших ділянках прогину, витягнутого вздовж Карпатських гір, опуска­н­ня земної кори (і на­громадже­н­ня молас) продовжувалось, викликаючи утворе­н­ня субрегіональних новітніх де­пресій, роз­міщених нав­проти Західних Карпат і східніше українського фрагмента Східних Карпат. Неотектонічна від­окремленість П. в., як від­носно припіднятої, узгодженої морфо­структури рельєфу, проявилась і у вище за­значеному збільшен­ні абсолютних висот з на­ближе­н­ням до її центральної (приґорґанської) частини. Тому популярне уявле­н­ня про інверсійну природу П. в., як тектонічно зумовленої форми рельєфу, не є правильним. Значна ширина річкових долин, властива для П. в., зумовлена податливістю місцевих осадових порід щодо роз­миву (у складі корін­них від­кладів Пере­дкарпатського прогину пере­важають глини, які за­ймають близько 90 % обʼєму моласової формації). Податливість геологічного субстрату сприяла широкому роз­по­всюджен­ню різновікових річкових терас а, від­повід­но, і алювіальних від­кладів. Остан­ні пред­ставлені пере­важно галечниками та су­глинками, за­звичай лесоподібними у складі порівняно молодих, внутрішньодолин­них терас. Значно поширені також і делювіальні су­глинки та зсувні на­громадже­н­ня, особливо у басейні Прута. У придністерській частині височини роз­по­всюджені лесоподібні еолові су­глинки та супіски, на заході трапляються водно-льодовикові та льодовикові від­клади. Річкові тераси є важливими елементами рельєфу не лише у межах сучасних річкових долин, а й на вершин­них поверх­нях межиріч, які мають ви­гляд платоподібних височин. Річкові долини і межиріч­чя мають різну кількість терасових рівнів на різних ділянках височини. Найбільше їх (понад 10) у Галицькому Придністерʼї. Вік найдавніших річкових терас не виходить за нижню межу (близько 2,6 млн р.) плейстоцену.

Сучасне формува­н­ня рельєфу П. в. від­бувається головно завдяки роз­витку флювіальних, зсувних, антропоген­них і антропоген­но зумовлених, перед­усім делювіальних процесів. П. в. від­повід­ає одно­ймен­на геоморфологічна область, яка входить до складу Карпатської гірської країни, провінції Східні Карпати, під­провінції Лісисті (Українські) Карпати. В її межах прийнято виділяти три геоморфологічні та фізико-гео­графічні пі­добласті: Прибе­скидське (Пів­нічно-Західне), Приґорґанське (Центральне) та Покутсько-Буковинське (Пів­ден­но-Східне) Пере­дкарпа­т­тя. Регіону властиві повноводні річки, часто бувають паводки. Карпатські річки доволі бурхливі, але ви­йшовши з гір на рівнину, вони сповільнюють течію і від­кладають у днищах річкових долин велику кількість твердого головно крупноуламкового матеріалу, який принесли з Карпат. Тому в руслах транзитних річок у перед­гірній частині височини багато осередків і островів, а самі русла доволі широкі й мілкі і порівняно швидко пере­формовуються. У долині верх­нього Дністра було багато боліт, які майже повністю осушені. Ґрунтовий покрив П. в. пред­ставлений пере­важно дерново-підзолистими поверх­нево-оглеєними та буроземно-опідзоленими ґрунтами. На них колись росли широколисті ліси (пере­важно дубові й дубово-букові з домішкою граба, клена), а на під­вищених ділянках межиріч — мішані ліси (з домішкою смереки і ялиці). Нині ліси вкривають близько 25 % території П. в. Пере­важають природно-антропоген­ні сільськогосподарські ландшафти (понад 70 %). У придністерській частині Приґорґанського Пере­дкарпа­т­тя роз­міщена пів­ден­на частина території Галицького національного природного парку.

П. в. і прилеглі до неї території — унікальний для України район зосередже­н­ня багатьох мінерально-сировин­них ресурсів. Свого часу винятково важливе значе­н­ня мали родовища нафти і природного газу, сірки, кухон­ної і калійної солей, озокериту. Завдяки наявності й тривалому викори­стан­ню мінеральних вод, Пере­дкарпа­т­тя є важливим осередком санаторно-курортного господарства України.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю