Пам’ять і забування

Визначення і загальна характеристика

ПА́МʼЯТЬ і ЗАБУВА́­Н­НЯ

П. і З. роз­глядають як частину колективної памʼяті, досліджують, як будуються та зберігаються спогади в групі чи спільноті. У контекс­ті колективної П. З. означає процес, за якого певні спогади чи аспекти минулого активно не памʼятають або не ви­знають групою, це також може бути внаслідок різних факторів, таких як маніпулюва­н­ня короткочасними умовами, при­глуше­н­ня вокальних «запамʼятовувачів» або під­рив колективних мнемонічних слідів. Один із способів роз­крити філософське значе­н­ня З. як частини колективної П. — це про­аналізувати звʼязок між З. і формува­н­ням ідентичності. Ідентичність будь-якого народу формується його культурною спадщиною та спогадами. Інтеграція або виключе­н­ня певних спогадів у наративі народу може вплинути на побудову колективної ідентичності. З. певних аспектів минулого може бути навмисним актом для формува­н­ня певного наративу чи ідентичності. Колективне З. стосується того, як держави та громадяни вибірково, неправильно запамʼятовують і не памʼятають, щоб замовчувати та виключити альтернативні по­гляди, що суперечать офіційному дискурсу. Акт З. перед­бачає деконструкцію та рекон­струкцію значень, цін­ностей та ін­ституцій, що по­збавляє легітимності альтернативні історії та спогади. З. є ефективним інструментом для збереже­н­ня влади й ві­ді­грає важливу роль у зовнішній і внутрішній політиці, оскільки держави використовують наративи минулого, щоб легітимізувати свою національну ідентичність. Виявле­н­ня прямого та непрямого З. може показати, як памʼятають минуле, які аспекти применшують, приховують. Колективна або соціальна П. стосується спільного сприйня­т­тя минулого, де су­спільства забезпечують культурну спадкоємність, повʼязуючи минуле, сьогоде­н­ня та майбутнє у групових наративах. Те, як памʼятають та інтер­претують минуле, ві­ді­грає важливу роль у створен­ні індивідуальних і групових ідентичностей, пред­ставлених усними історіями, традиціями, міфами та мовами. У більшості досліджень колективна П. стосується того, як минуле створюється різними субʼєктами, включаючи нації, релігійні групи, місцеві громади та сімʼї. Звʼязок між П. та політикою стає очевидним, коли уявле­н­ня про минуле стають предметом суперечок, оскільки політичні еліти та їхні опоненти використовують і зловживають П. з політичною чи ідеологічною метою. У цьому процесі панівні групи здійснюють громадський контроль, обмежуючи та знищуючи те, що М. Фуко називає «контрпамʼя­т­тю» або спогадами, що спрямовані проти офіційної історії. Уряди роблять це, маніпулюючи та контролюючи культурні установи, засоби масової інформації, до­ступ до архівів і роз­по­всюдже­н­ня памʼяток у громадських місцях. Ж. Дер­рида стверджував, що «не існує політичної влади без контролю над архівами, якщо не над памʼя­т­тю». У сучасній літературі обговорюють концепцію колективного З. в контекс­ті корпоративної без­від­повід­альності. Припускають, що сер­йозний випадок корпоративної без­від­повід­альності може при­звести до появи мнемонічної спільноти зацікавлених сторін, що поділяє спільні спогади про минулий інцидент. Однак згодом ця колективна П. може бути пі­дірвана та забута за допомогою різних механізмів, таких як маніпулюва­н­ня короткочасними умовами та за­глуше­н­ня зга­даних «вокальних запамʼятовувачів». Ро­зумі­н­ня ролі часу в З. також має вирішальне значе­н­ня для ви­вче­н­ня його філософської суті в колективній П. Механізм З. ефективно досліджують за допомою поня­т­тя робочої П. Це П., що використовують у поточному когнітивному оброблен­ні інформації і має вирішальне значе­н­ня для ро­зумі­н­ня людського пізнання. Дослідже­н­ня етики П. і чи є обовʼязок памʼятати минуле також є предметом наукових дис­кусій.

Отже, ро­зумі­н­ня філософського значе­н­ня З. як частини колективної П. перед­бачає аналіз того, як спогади будують, зберігають та забувають у групі чи спільноті. Окрім впливу ентропійних процесів на процеси З., колективна П. може під­риватися інструментальною роботою із З., спрямованою на під­тримку потрібних версій минулого. Такі фактори, як формува­н­ня ідентичності, маніпулюва­н­ня короткочасними умовами та плином часу, можуть впливати на процес колективного З., зміну конфігурації колективної П. Досліджуючи цю динаміку, ми можемо отримати уявле­н­ня про філософські наслідки З. в контекс­ті колективної П.

Літ.: M. Foucault. Discipline and Punish: The Birth of the Prison. New York, 1975; J. Derrida. Aporias / Trans. T. Dutoit. California, 1993; Ткачук М. Орест Новицький: долаючи забу­т­тя // Філософська і соціологічна думка. 1996. № 1—2; J. K. Olick. Collective memory: the two cultures // Sociological Theory. 1999. Vol. 17(3); A. Margalit. The Ethics of Memory. London, 2002; P. Ricoeur. Memory, History, Forgetting // Trans. K. Blamey, D. Pellauer. Chicago, 2004; J. Blustein. The Moral Demands of Memory. Cambridge, 2008; Пролеєв С. Місце памʼяті та без­памʼятство в культурі // Філософська думка. 2013. № 6; Бондаревська І. Памʼятати і забувати. Есе про політику памʼяті // Там само. 2014. № 6; T. J. Ricker, N. Cowan. Differences between presentation methods in working memory procedures: A matter of working memory consolidation // J. of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition. 2014. Vol. 40(2); G. Foscarini. Collective memory and cultural identity // Ethnologies. 2018. Vol. 39(2); Minarova-Banjac. Collective Memory and Forgetting: A Theoretical Discussion // CEWCES Research Paper. 2018. № 16.

Н. Б. Вяткіна

Завантажити статтю