Паризькі мирні договори 1947

Визначення і загальна характеристика

ПАРИ́ЗЬКІ МИ́РНІ ДОГОВО́РИ 1947 — договірно-правові акти з європейськими країнами-союзницями нацистської Німеч­чини. Текс­ти мирних договорів із Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією, під­готовлені на Паризькій мирній конференції 1946, під­писали 10 лютого 1947 пред­ставники всіх країн, пред­ставлених на конференції, серед них — делегація УРСР. Після заверше­н­ня процедури ратифікації всіма субʼєктами за­значених договорів вони набули чин­ності 15 вересня 1947. У преамбулі кожного зга­дано про участь певної країни у війні на боці фашистських держав і оголошено припине­н­ня стану війни. Обʼ­єд­нані Нації брали на себе зобовʼяза­н­ня під­тримати ці країни у процесі вступу до ООН. Політичні стат­ті мирних договорів зобовʼязували Болгарію, Італію, Румунію, Угорщину, Фінляндію забезпечити для всіх громадян рівні права на основі свободи слова, друку, публічних зборів, віро­сповіда­н­ня, політичних пере­конань. Перед­бачено затрима­н­ня та видача воєн­них злочинців для проведе­н­ня суду над ними. Військові стат­ті мирних договорів надавали право мати збройні сили, до­статні для оборони. СРСР на­дано право тримати війська на території Угорщини та Румунії з метою під­трима­н­ня комунікації з радянськими окупаційними військами в Австрії. Репараційні зобовʼяза­н­ня перед­бачали часткове від­шкодува­н­ня збитків, зав­даних агресією: Італія мала сплачувати репарації Югославії, Греції, Албанії, Ефіопії, СРСР; Румунія — СРСР; Болгарія — Греції і Югославії; Угорщина — СРСР, Чехословач­чині, Югославії; Фінляндія — СРСР. Із політичних міркувань СРСР від­мовився від отрима­н­ня репарацій від Угорщини, Румунії та Фінляндії. Істотне геополітичне та між­народно-правове значе­н­ня мали територіальні стат­ті, на основі яких було пере­глянуто територіальне врегулюва­н­ня в Європі, що склалося як за результатами Паризької мирної конференції 1919—1920, так і за наслідками гітлерівських «територіальних врегулювань» між Німеч­чиною та Чехословач­чиною (Мюнхенська угода 1938) і між Угорщиною та Румунією (Ві­денські арбітражі). Під­ґрунтям територіальних змін стала спроба від­новле­н­ня європейської системи між­народних від­носин, порушеної нацистським «новим порядком» у Європі 1939—45. Болгарія ви­знавала належність території Македонії Югославії та від­мовлялася від претензій на грецьку Фракію. Натомість Болгарія отримала від Румунії Пів­ден­ну До­бруджу. Кордони Італії в регіоні Савойя та в Альпах пере­глянули на користь Франції. Також Італія по­ступалася Далмацією на користь Югославії, м. Трієст тимчасово стало Вільною територією під управлі­н­ням ООН, однак 1954, в умовах радянсько-югославського конфлікту та пошуку маршалом Й. Броз Тіто поро­зумі­н­ня із Заходом, воно ві­ді­йшло до Італії. Також мирний договір 1947 з Італією перед­бачав ви­зна­н­ня незалежності Албанії. Протягом року мало бути вирішено пита­н­ня статусу колишніх італійських колоній — Лівії, Еритреї, Сомалі. Врешті, за­значені країни отримали незалежність. До Румунії ві­дішла угорська частина Транс­ильванії, натомість Румунія пере­давала СРСР Бес­сарабію (на її території створено Молдавську РСР, до якої уві­йшла частина лів­обережних ра­йонів колишньої Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки) та Пів­нічну Буковину (уві­йшла до складу УРСР). Після від­новле­н­ня незалежності України 1991 Румунія по­ставила пита­н­ня приналежності острова Зміїний, який за умовами мирного договору пере­дано СРСР. Від­повід­но до норм правона­ступництва Договір про дружбу і спів­робітництво між Україною та Румунією (1997) зафіксував територіальний статус-кво на основі П. м. д. 1947, за винятком поділу чорноморського шельфу. 3 лютого 2009 Гаазький між­народний арбітраж виніс вердикт із пита­н­ня поділу чорноморського морського шельфу між Україною та Румунією. Кордон було ви­знано на під­ставі демаркації морського кордону між СРСР та Румунією, встановленої договором 1947. Мирний договір 1947 з Фінляндією зафіксував поверне­н­ня СРСР області Петсамо (Печенга), також СРСР отримав у оренду на 50 р. військово-морську базу Порк­кала-Удд. Але після смерті Й. Сталіна радянський керівник М. Хрущов 1955, посилаючись на радянсько-фінляндський договір про дружбу 1948, пере­дав вказану базу Фінляндії. Істотних територіальних втрат за­знала Угорщина, що від­мовилася від претензій на Закарпатську Україну, а також пере­дала Румунії Транс­ильванію. Угорський кордон у ра­йоні Братислави пере­глянуто на користь Чехословач­чини. Загалом на основі П. м. д. 1947 СРСР вдалося консолідувати свою зону впливу в Східній Європі.

Літ.: Кис­синджер Г. Дипломатия / Пер. с англ. Москва, 1997; Советская внешняя политика в годы «холодной войны»: Новое прочтение. Москва, 2000; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001; Європа та її болісні минувшини. К., 2009.

А. Ю. Мартинов

Завантажити статтю