Мюнхенська угода 1938

Визначення і загальна характеристика

МЮ́НХЕНСЬКА УГО́ДА 1938 підписана у ніч з 29 на 30 вересня 1938 на міжнародній конференції главами урядів Німеччини (А. Гітлер), Великої Британії (А.-Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) у місті Мюнхен (Німеччина). На ній без участі представників Чехо-Словаччини обговорено вимогу Німеччини про передачу їй Судетської області Чехо-Словаччини, де переважало німецьке населення (понад 3 млн осіб). Ще в березні 1938, після успішного для нацистської Німеччини аншлюсу Австрії, А. Гітлер розпочав активну кампанію із внутрішньої (радикальні сепаратистські вимоги Судетсько-німецької партії до чехословацького уряду) та зовнішньої дестабілізації Чехо-Словаччини, а у травні 1938 почав концентрувати німецькі війська на її кордонах. Уряд Чехо-Словаччини оголосив часткову мобілізацію та передислокував свої війська у прикордонні райони. А. Гітлер, не готовий на той час до військових дій, вдався до дипломатичних кроків, ініціювавши проведення конференції у Мюнхені, де отримав підтримку західних держав.

Угода передбачала відторгнення від Чехо-Словаччини та передачу Німеччині у термін з 1 жовтня до 10 жовтня 1938 Судетської області з усіма укріпленнями, обладнанням, озброєнням, заводами, фабриками, шахтами, залізницями, запасами сировини тощо. У додатку до неї Чехо-Словаччину зобов’язали у 3-місячний термін задовольнити територіальні вимоги Польщі й Угорщини, а учасників угоди — гарантувати нові чехо-словацькі кордони від неспровокованої агресії. Їх мала визначити міжнародна комісія після проведення плебісциту, однак цієї умови не виконано.

Учасники конференції ознайомили представників чехо-словацького уряду із текстом угоди й заявили, що у випадку неприйняття цих, по суті ультимативних, умов, західні держави не зможуть залишатися гарантами розвитку німецько-чехословацьких відносин. Уранці 30 вересня 1938 року на екстреному засіданні уряду Чехо-Словаччини у президента Е. Бенеша мюнхенський диктат було прийнято з урахуванням складної міжнародної ситуації: відмови Франції від захисту Чехо-Словаччини, невпевненості в наданні реальної допомоги СРСР відповідно до союзницького чехословацько-радянського договору 1935 року, ворожої щодо Чехо-Словаччини позиції Польщі та Угорщини. Того ж дня міністр закордонних справ К. Крофта прийняв у Празі представників урядів Великої Британії, Франції та Італії і від імені президента та уряду заявив: «Ми підкоряємося рішенням, прийнятим у Мюнхені без нас і проти нас», після чого додав, що «…для нас це катастрофа, яку ми не заслужили. Ми підкоряємося і будемо намагатися забезпечити своєму народові спокійне життя. Не знаю, чи отримають ваші держави користь від цього рішення, прийнятого в Мюнхені, однак ми, у всякому випадку, не останні. Після нас те ж саме чекає на інших». Його погляди поділяв президент Чехо-Словаччини Е. Бенеш, який розглядав Мюнхен як початок війни, а не запобігання їй; В.-Л. Черчілль, на відміну від прем’єр-міністра А.-Н. Чемберлена, котрий вважав, що ця поступка Німеччині відверне велику війну в Європі, також розцінював Мюнхенську угоду 1938 року як поразку Великої Британії. Мюнхенський диктат щодо Чехо-Словаччини засудила світова громадськість, зокрема Великої Британії, Франції і США. Й. Сталін, своєю чергою, зробив із цього висновок про реальну можливість розв’язання суперечностей між великими державами за рахунок третіх країн у Центральній і Східній Європі, що підштовхнуло його до укладення 1939 року союзного договору з Німеччиною.

У результаті угоди в жовтні 1938 року німецькі війська окупували Судетську область і приєднали її до Третього райху, Польща отримала Тешинську Силезію; у листопаді того ж року Угорщина за рішенням Віденського арбітражу (див. Віденські арбітражі) захопила південну частину Словаччини. Найбільш розвинені райони Підкарпатської Русі (Закарпаття) рішенням цього арбітражу також передано Угорщині. Загалом Чехо-Словаччина втратила майже третину території з населенням близько п’яти мільйонів осіб, 40 відсотків свого промислового потенціалу й потужні прикордонні укріплення. Її новий кордон з Німеччиною був неукріплений і проходив поблизу Праги. Скориставшись глибокою політичною кризою в Чехо-Словаччині та підтримкою Німеччини, проголосили автономію Словаччина (6 жовтня) та Підкарпатська Русь (11 жовтня). Унаслідок цього Чехо-Словаччина припинила існування.

Мюнхенська угода 1938 року стала апогеєм політики «умиротворення» нацистської Німеччини, яку проводили уряди Великої Британії та Франції від середини 1930-х років, що призвела до загарбання послабленої Чехо-Словаччини (15 березня 1939 року німецькі війська окупували всю Чехію і Моравію, а Угорщина, за згодою А. Гітлера, того ж дня захопила Карпатську Україну) і пришвидшила розв’язання Німеччиною Другої світової війни. Офіційно Мюнхенську угоду 1938 визнано недійсною після підписання 20 червня 1973 Договору про нормалізацію відносин між Чехо-Cловаччиною і ФРН.

Завантажити статтю