Прометей - осередок (Харбін)

«ПРОМЕТЕ́Й» — осередок Ліги поневолених Москвою народів у м. Харбін (нині Китай), заснований з ініціативи діячів української еміграції в Манджурії з метою зближе­н­ня та спільної боротьби поневолених народів за визволе­н­ня. Ві­домий також як Товариство взаємного звʼязку та встановле­н­ня обміну культурними та духовними цін­ностями між українцями, грузинами, поляками й татарами. Влітку 1932 проведено установчі збори, на яких затверджено статут та обрано правлі­н­ня клубу. Його урочисте від­кри­т­тя від­булося 11 листопада 1932 за участі понад 80-ти пред­ставників української, татарської, грузинської та польської колоній. До клубу належав також єдиний у Харбіні азербайджанець К. Кулієв. Інколи участь у зборах брали і вірмени, але членами клубу вони не були. Організатори та найбільш активні діячі з-поміж українців — І. Світ, Ф. Бог­дан, І. Паславський, О. Вітковський, П. Марчишин, М. Мілько та ін. Під­ставою для заснува­н­ня «П.» стала тісна спів­праця українців із грузинською, тюрко-татарською та польською громадами, налагоджена ще у попередній період, коли пред­ставники зга­даних народів допомагали українцям своїми звʼязками. Активно сприяли діяльності «П.» пред­ставники польської колонії (особливо її молодша генерація), які виявили бажа­н­ня допомогти українцям у роз­гортан­ні ширшої політичної діяльності з метою протидії російським фашистам, що активно діяли у Харбіні. Члени клубу популяризували ідеї незалежності серед поневолених народів колишньої Російської імперії; проводили регулярні зі­бра­н­ня та товариські зу­стрічі, на яких читали лекції та виголошували доповіді, зокрема на теми «Генеза української нації», «Історія Азербайджану», «Польща та народи сходу Европи», про татарський театр, українську мову, національних поетів Б. Лепкого, Н. Бараташвілі, Г. Тукая (у таких заходах брали участь до 100 й більше осіб); боролися проти під­порядкува­н­ня національних колоній Бюро у справах російських емі­грантів у Манджурії. Одним із важливих напрямів діяльності стало інформува­н­ня іноземців про боротьбу народів проти більшовицької Москви. 19 вересня 1934 на загальних зборах ухвалено резолюцію з протестом проти прийня­т­тя до Ліги Націй СРСР як «ворога людства», що прагне до «руйнува­н­ня всієї сучасної культури». Особливо плідно спів­працювала у рамках клубу молодь національних колоній: влітку 1933 започатковано спільні вечори української, грузинської, польської і татарської молоді, на яких прагнули якнай­глибше по­зна­йомитися з історією, культурою, побутом кожного з народів, які входили до «П.». Було обрано правлі­н­ня секції у складі 12-ти осіб, створено спеціальну редакційну комісію, що мала готувати матеріали для преси з метою «пригорта­н­ня нових членів та інформува­н­ня їх в різних галузях культурно-національного життя своїх народів». По середах проводили щотижневі збори секції з метою озна­йомле­н­ня з культурою та історією своїх народів, на яких читали лекції з історії, мови, твори національних письмен­ників, влаштовували дис­пути, «чашки чаю» та роз­важальні вечори з танцями. Влітку у вихідні дні молодь різних національностей збиралася для спільного від­починку на май­данчику Спілки української молоді на р. Сунгарі. Голова секції молоді — В. Яхно, за­ступник голови — Ш. Агішев (від тюрко-татар), В. Маткава (від грузин), П. Тіка (від поляків), секретар — О. Лущенко, скарбник — В. Будзінський (від поляків); члени правлі­н­ня — Байчурін і С. Агішева (від тюрко-татар), І. Іоноталмов і С. Ларкенадзе (від грузин), Б. Миховський (від поляків). Значна активізація діяльності клубу повʼязана з при­їздом на Далекий Схід провід­ника тюрко-татарського визвольного руху Аяза Ісхакі (1934—35), який особливо активно висвітлювала українська г. «Манджурський вістник», що фактично виконувала функції друкованого органу клубу. На її шпальтах вміщували значну кількість матеріалів російською мовою про історію та культуру татарського і грузинського народів, життя цих національних громад у Манджурії та становище на їхній батьківщині. 1935 клуб видав збірник «Прометей», 1936 взяв участь у друці декількома мовами одного числа альманаху «Далекий Схід». Через від­ʼ­їзд найбільш активних членів із неукраїнських колоній і пере­вантаженість роботою українських діячів у своїх організаціях, діяльність клубу в 1936—37 занепала. Певна активізація його діяльності мала місце 1938 у звʼязку з проголоше­н­ням незалежності Карпатської України, однак 1939 вона остаточно припинилася. Традиції спів­праці української, татарської і грузинської колоній було продовжено в 1930—40-х рр. у м. Шанхай (Китай). Голова клубу — І. Світ (1932—33, 1934—36), за­ступник голови — Г. Барамідзе, секретар — А. Агеєв.

Завантажити статтю