Прометей - осередок (Харбін)

Визначення і загальна характеристика

«ПРОМЕТЕ́Й»  — осередок Ліги поневолених Москвою народів у м. Харбін (нині Китай), заснований з ініціативи діячів української еміграції в Манджурії з метою зближення та спільної боротьби поневолених народів за визволення. Відомий також як Товариство взаємного зв’язку та встановлення обміну культурними та духовними цінностями між українцями, грузинами, поляками й татарами. Влітку 1932 проведено установчі збори, на яких затверджено статут та обрано правління клубу. Його урочисте відкриття відбулося 11 листопада 1932 за участі понад 80-ти представників української, татарської, грузинської та польської колоній. До клубу належав також єдиний у Харбіні азербайджанець К. Кулієв. Інколи участь у зборах брали і вірмени, але членами клубу вони не були. Організатори та найбільш активні діячі з-поміж українців — І. Світ, Ф. Богдан, І. Паславський, О. Вітковський, П. Марчишин, М. Мілько та ін. Підставою для заснування «П.» стала тісна співпраця українців із грузинською, тюрко-татарською та польською громадами, налагоджена ще у попередній період, коли представники згаданих народів допомагали українцям своїми зв’язками. Активно сприяли діяльності «П.» представники польської колонії (особливо її молодша генерація), які виявили бажання допомогти українцям у розгортанні ширшої політичної діяльності з метою протидії російським фашистам, що активно діяли у Харбіні. Члени клубу популяризували ідеї незалежності серед поневолених народів колишньої Російської імперії; проводили регулярні зібрання та товариські зустрічі, на яких читали лекції та виголошували доповіді, зокрема на теми «Генеза української нації», «Історія Азербайджану», «Польща та народи сходу Европи», про татарський театр, українську мову, національних поетів Б. Лепкого, Н. Бараташвілі, Г. Тукая (у таких заходах брали участь до 100 й більше осіб); боролися проти підпорядкування національних колоній Бюро у справах російських емігрантів у Манджурії. Одним із важливих напрямів діяльності стало інформування іноземців про боротьбу народів проти більшовицької Москви. 19 вересня 1934 на загальних зборах ухвалено резолюцію з протестом проти прийняття до Ліги Націй СРСР як «ворога людства», що прагне до «руйнування всієї сучасної культури». Особливо плідно співпрацювала у рамках клубу молодь національних колоній: влітку 1933 започатковано спільні вечори української, грузинської, польської і татарської молоді, на яких прагнули якнайглибше познайомитися з історією, культурою, побутом кожного з народів, які входили до «П.». Було обрано правління секції у складі 12-ти осіб, створено спеціальну редакційну комісію, що мала готувати матеріали для преси з метою «пригортання нових членів та інформування їх в різних галузях культурно-національного життя своїх народів». По середах проводили щотижневі збори секції з метою ознайомлення з культурою та історією своїх народів, на яких читали лекції з історії, мови, твори національних письменників, влаштовували диспути, «чашки чаю» та розважальні вечори з танцями. Влітку у вихідні дні молодь різних національностей збиралася для спільного відпочинку на майданчику Спілки української молоді на р. Сунгарі. Голова секції молоді — В. Яхно, заступник голови — Ш. Агішев (від тюрко-татар), В. Маткава (від грузин), П. Тіка (від поляків), секретар — О. Лущенко, скарбник — В. Будзінський (від поляків); члени правління — Байчурін і С. Агішева (від тюрко-татар), І. Іоноталмов і С. Ларкенадзе (від грузин), Б. Миховський (від поляків). Значна активізація діяльності клубу пов’язана з приїздом на Далекий Схід провідника тюрко-татарського визвольного руху Аяза Ісхакі (1934–35), який особливо активно висвітлювала українська г. «Манджурський вістник», що фактично виконувала функції друкованого органу клубу. На її шпальтах вміщували значну кількість матеріалів російською мовою про історію та культуру татарського і грузинського народів, життя цих національних громад у Манджурії та становище на їхній батьківщині. 1935 клуб видав збірник «Прометей», 1936 взяв участь у друці декількома мовами одного числа альманаху «Далекий Схід». Через від’їзд найбільш активних членів із неукраїнських колоній і перевантаженість роботою українських діячів у своїх організаціях, діяльність клубу в 1936–37 занепала. Певна активізація його діяльності мала місце 1938 у зв’язку з проголошенням незалежності Карпатської України, однак 1939 вона остаточно припинилася. Традиції співпраці української, татарської і грузинської колоній було продовжено в 1930–40-х рр. у м. Шанхай (Китай). Голова клубу — І. Світ (1932–33, 1934–36), заступник голови — Г. Барамідзе, секретар — А. Агеєв.

Завантажити статтю