Лепкий Богдан Сильвестрович

ЛЕ́ПКИЙ Богдан Сильвестрович (псевд. і крипт.: Федір Кригулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Л. Бог­дан, Б. Л., Нестор Л., Они­сим, Сень Брень, Петро Тихий, Тойсам, Б. Бережанський та ін.; 04. 11. 1872, х. Кривенький побл. с. Кригулець, нині с. Крогулець Гусятин. р-ну Терноп. обл. — 21. 07. 1941, м. Краків, Польща) — письменник, перекладач, літературознавець, художник, педагог, громадський діяч. Син Сильвестра, брат Левка та Миколи Леп­ких. Закін. Бережан. гімназію (нині Терноп. обл., 1891), навч. у Віден. та Львів. (закін. 1895) університетах. 1895–98 учителював у Бережан. гімназії, 1899 переїхав до Кракова, працював у гімназіях ім. Собєського, св. Анни, св. Яцка та в Яґеллон. університеті, де був відкритий лекторат з української мови та літ-ри. Від 1911 — проф. гімназії та доцент виділових учител. курсів. У Кракові опинився в атмосфері актив. літ. і культур. життя, заприятелював із молодими польс. пись­менниками С. Виспянським, С. Пшибишевським, а також В. Сте­фаником, який тоді навч. у Кракові. Часто приїздив до Львова, приєднався до літ. угру­повання «Молода муза». 1-а світова війна застала письменника у с. Яремча на Гуцульщині, звідки він через Угорщину виїхав до Відня, де було вже багато представників укр. інтелігенції (П. Кар­манський, В. Пачовський, Ф. Ко­лесса, В. Щурат та ін.). Стали налагоджувати видавн. справу — видавати брошури, календар, нар. буквар, зб. пісень тощо. Від 1915 — у Німеччині. Деякий час перебував у м-ку Раштатт, а 1916 переїхав до Вецляра, де працював у таборі укр. військовополонених — вояків рос. армії. Співпрацював з видавництвами «Українська накладня» та «Укра­їнське слово», підготував вид. творів багатьох класиків укр. літ-ри. Згодом — знову у Кракові, викладав укр. літературу в Яґеллон. університеті, а 1932 став проф. цього університету. Після окупації Польщі Німеччиною 1939 залишився без роботи. Провідне місце у різножанр. творчості Л. належить по­езії. На поч. 20 ст. одна за одною виходили зб. його поезій «Стрічки» (1901), «Осінь», «Лист­ки падуть» (1902), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Для ідеї» (1911), «З-над моря» (1917) та ін. Ранні вірші поета мають переважно рефлектив. характер, у них домінує настрій осіннього умиротворення, злагоди зі світом, туги, істор. па­м’яті, що включає в себе спогад про героїчні та драм. сторінки минулого українського народу. Це пам’ять колектив. психології, посилена ідеєю нац. державності у християн.-реліг. варіанті. Події 1-ї світової війни переналаштували лірику Л. на героїко-драм. лад, у ній часто з’явля­ються істор. асоціації, зокрема зі «Слова о полку Ігоревім», транс­формації мотивів укр. фольклору та християн. обрядовості, вона сповнена атмосферою світ. культури, зокрема образами Й.-В. Ґете. Прозу письменник почав писати одночасно з поезією. Його ранні зб. «З села» (1898), «Оповідання», «Щаслива година» (обидві — 1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911) та ін. позначені, за характеристикою І. Франка, «м’я­кістю колориту й ніжністю почуття», вписуючись водночас у контекст лірично-психол. укр. малої прози кін. 19 — поч. 20 ст. Теми багатьох оповідань письменника — із життя добре відомого йому священичого середо­вища, заг. темат. діапазон — село на зламі патріархал. традицій під тиском нових сусп. обставин. Такими рисами позна­чені й повісті «Під тихий вечір» (1923), «Зірка» (1929), «Веселка над пустирем» (1930). Найбільший успіх випав на долю творів істор. тематики «Сотниківна» (1927), «Вадим» (1930), «Орли» (1934), «Крутіж» (1941) та циклу «Мазепа» (1926–29), що розрісся до семи повістей. В оповіданні «Каяла» (1935) автором «Слова о полку Ігоревім» виступає син галиц.-волин. князя Ярослава Осмомисла, брат Ярославни (Єфросинії) Володимир (в оповіданні він названий не княжим іменем — Данило). У 1980-х рр. письменник С. Пушик та історик Л. Махновець майже одночасно незалежно один від одного висунули гіпотезу, що автором «Слова…» був той самий син Яро­слава Осмомисла Володимир. В епопеї «Мазепа» змальована па­норама життя України 17 — поч. 18 ст. у широкій істор. та суспільно-культур. проекції, розкрита багатогранна діяльність І. Мазепи на тлі епохи. Л. належить багато перекладів творів світ. культури українською мовою (П.-Б. Шеллі, Г. Гайне, О. Пушкіна, М. Конопніцької) та української — польською («Слово о полку Ігоревім», Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Риль­ського та ін.). Як літературознавець Л. написав «Начерк історії української літератури» у 2-х кн. (1909; 1911) та «Нарис української літератури» польс. мовою (1930), підготував до дру­ку повне вид. поезії і прози Т. Шев­ченка у 5-ти т. (1919–20), твори Марка Вовч­ка у 3-х т., Є. Гребінки, П. Куліша, С. Руданського, Я. Щоголіва та ін. з ґрунт. передмовами, що не раз розросталися до рівня монографій, літературозн. розвідки про твори Т. Шевченка, М. Ша­шкевича, В. Стефаника та ін. Л. упродовж усього свого життя малював картини, цікавився роз­витком вітчизн. та світ. мистецтва, а у молоді роки навіть мріяв стати істор. художником. На структурно-семант. рівні його словес. творів помітна мистецтвозн. ерудиція автора, що зу­мовлюється тенденціями сучас. літ. компаративістики. 1995 у Бережанах відкрито Лепкого Б. Літературний музей.

Тв.: Писання. Твори: У 2 т. К.; Ляйпциґ, 1922; Твори: У 2 т. К., 1991; Твори: У 2 т. К., 1997; Вибрані твори: У 2 т. К., 2007.

Літ.: Євшан М. Богдан Лепкий. Еле­менти його творчости // Укр. хата. 1909. Ч. 7–8; Кузеля З. Богдан Лепкий: Бібліогр. нарис // Золота Липа: Ювіл. зб. тво­рів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами. Бер­лін, 1924; Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Л., 1936; Карман­ський П. Бодьо // Укр. богема. Л., 1936; Ільниць­кий М. Найпопулярніша постать на га­­лицькому ґрунті // Лепкий Б. С. Твори: У 2 т. К., 1991. Т. 1; Сивіцький М. Богдан Лепкий: Життя і творчість. К., 1993; Шумило Н. Богдан Лепкий: на перехресті традиційного й нового // СіЧ. 1998. № 9–10; Коритко Р. Від передгроззя до громовиці (роман з життя Богдана і Льва Лепких). Л., 2000; Погре­бенник Ф. Берлінські видання творів Івана Котляревського, споруджені Бог­даном Лепким // СіЧ. 2000. № 10; Тка­чук М. Модерністський дискурс лірики та новел Богдана Лепкого. Т., 2005.

М. М. Ільницький

Основні твори

Писання. Твори: У 2 т. К.; Ляйпциґ, 1922; Твори: У 2 т. К., 1991; Твори: У 2 т. К., 1997; Вибрані твори: У 2 т. К., 2007.

Рекомендована література

1. Євшан М. Богдан Лепкий. Еле­менти його творчости // Укр. хата. 1909. Ч. 7–8;
   Google ScholarInternet
2. Кузеля З. Богдан Лепкий: Бібліогр. нарис // Золота Липа: Ювіл. зб. тво­рів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами. Бер­лін, 1924;
   Google ScholarInternet
3. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Л., 1936;
   Google ScholarInternet
4. Карман­ський П. Бодьо // Укр. богема. Л., 1936;
   Google ScholarInternet
5. Ільниць­кий М. Найпопулярніша постать на га­­лицькому ґрунті // Лепкий Б. С. Твори: У 2 т. К., 1991. Т. 1;
   Google ScholarInternet
6. Сивіцький М. Богдан Лепкий: Життя і творчість. К., 1993;
   Google ScholarInternet
7. Шумило Н. Богдан Лепкий: на перехресті традиційного й нового // СіЧ. 1998. № 9–10;
   Google ScholarInternet
8. Коритко Р. Від передгроззя до громовиці (роман з життя Богдана і Льва Лепких). Л., 2000;
   Google ScholarInternet
9. Погре­бенник Ф. Берлінські видання творів Івана Котляревського, споруджені Бог­даном Лепким // СіЧ. 2000. № 10;
   Google ScholarInternet
10. Тка­чук М. Модерністський дискурс лірики та новел Богдана Лепкого. Т., 2005.
    Google ScholarInternet

завантажити статтю