Лепкий Богдан Сильвестрович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́ПКИЙ Бог­дан Сильвестрович (псевд. і крипт.: Федір Кригулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Л. Бог­­дан, Б. Л., Нестор Л., Они­сим, Сень Брень, Петро Тихий, Тойсам, Б. Бережанський та ін.; 04. 11. 1872, х. Кривенький побл. с. Кригулець, нині с. Крогулець Гусятин. р-ну Терноп. обл. — 21. 07. 1941, м. Краків, Польща) — письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець, художник, педагог, громадський діяч. Син Сильвестра, брат Левка та Миколи Леп­ких. Закін. Бережан. гімназію (нині Терноп. обл., 1891), навч. у Віден. та Львів. (закін. 1895) університетах. 1895–98 учителював у Бережан. гімназії, 1899 пере­їхав до Кракова, працював у гімназіях ім. Собєського, св. Анни, св. Яцка та в Яґел­лон. університеті, де був від­критий лекторат з української мови та літ-ри. Від 1911 — проф. гімназії та доцент виділових учител. курсів. У Кракові опинився в атмо­сфері актив. літ. і культур. життя, за­приятелював із молодими польс. пись­мен­никами С. Виспянським, С. Пшибишевським, а також В. Сте­фаником, який тоді навч. у Кракові. Часто при­їздив до Львова, при­єд­нався до літ. угру­пова­н­ня «Молода муза». 1-а світова війна за­стала письмен­ника у с. Яремча на Гуцульщині, звідки він через Угорщину ви­їхав до Відня, де було вже багато пред­ставників укр. інтелігенції (П. Кар­манський, В. Пачовський, Ф. Ко­лес­са, В. Щурат та ін.). Стали налагоджувати видавн. справу — видавати брошури, календар, нар. буквар, зб. пісень тощо. Від 1915 — у Німеч­чині. Деякий час пере­бував у м-ку Раштатт, а 1916 пере­їхав до Вецляра, де працював у таборі укр. військовополонених — вояків рос. армії. Спів­працював з видавництвами «Українська накладня» та «Укра­їнське слово», під­готував вид. творів багатьох класиків укр. літ-ри. Згодом — знову у Кракові, викладав укр. літературу в Яґел­лон. університеті, а 1932 став проф. цього університету. Після окупації Польщі Німеч­чиною 1939 залишився без роботи. Провід­не місце у різножанр. творчості Л. належить по­езії. На поч. 20 ст. одна за одною виходили зб. його поезій «Стрічки» (1901), «Осінь», «Лист­ки падуть» (1902), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Для ідеї» (1911), «З-над моря» (1917) та ін. Ранні вірші поета мають пере­важно рефлектив. характер, у них домінує на­стрій осін­нього умиротворе­н­ня, злагоди зі світом, туги, істор. па­мʼяті, що включає в себе спогад про героїчні та драм. сторінки минулого українського народу. Це памʼять колектив. психології, посилена ідеєю нац. державності у християн.-реліг. варіанті. Події 1-ї світової війни пере­налаштували лірику Л. на героїко-драм. лад, у ній часто зʼявля­ються істор. асоціації, зокрема зі «Слова о полку Ігоревім», транс­­формації мотивів укр. фольклору та християн. обрядовості, вона сповнена атмо­сферою світ. культури, зокрема образами Й.-В. Ґете. Прозу письмен­ник почав писати одночасно з поезією. Його ранні зб. «З села» (1898), «Оповіда­н­ня», «Щаслива година» (обидві — 1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911) та ін. по­значені, за характеристикою І. Франка, «мʼя­кістю колориту й ніжністю почу­т­тя», вписуючись водночас у контекст лірично-психол. укр. малої прози кін. 19 — поч. 20 ст. Теми багатьох оповідань письмен­ника — із життя добре ві­домого йому священичого середо­вища, заг. темат. діапазон — село на зламі патріархал. традицій під тиском нових сусп. об­ставин. Такими рисами позна­чені й повісті «Під тихий вечір» (1923), «Зірка» (1929), «Веселка над пустирем» (1930). Найбільший успіх випав на долю творів істор. тематики «Сотниківна» (1927), «Вадим» (1930), «Орли» (1934), «Крутіж» (1941) та циклу «Мазепа» (1926–29), що роз­ріс­ся до семи повістей. В оповідан­ні «Каяла» (1935) автором «Слова о полку Ігоревім» ви­ступає син галиц.-волин. князя Ярослава Осмомисла, брат Ярославни (Єфросинії) Володимир (в оповідан­ні він на­званий не княжим іменем — Данило). У 1980-х рр. письмен­ник С. Пушик та історик Л. Махновець майже одночасно незалежно один від одного висунули гіпотезу, що автором «Слова…» був той самий син Яро­слава Осмомисла Володимир. В епопеї «Мазепа» змальована па­норама життя України 17 — поч. 18 ст. у широкій істор. та су­спільно-культур. проекції, роз­крита багато­гран­на діяльність І. Мазепи на тлі епохи. Л. належить багато пере­кладів творів світ. культури українською мовою (П.-Б. Шеллі, Г. Гайне, О. Пушкіна, М. Конопніцької) та української — польською («Слово о полку Ігоревім», Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Риль­ського та ін.). Як літературо­знавець Л. написав «Начерк історії української літератури» у 2-х кн. (1909; 1911) та «Нарис української літератури» польс. мовою (1930), під­готував до дру­ку повне вид. поезії і прози Т. Шев­ченка у 5-ти т. (1919–20), твори Марка Вовч­ка у 3-х т., Є. Гребінки, П. Куліша, С. Ру­данського, Я. Щоголіва та ін. з ґрунт. перед­мовами, що не раз роз­ро­сталися до рівня моно­графій, літературозн. роз­відки про твори Т. Шевченка, М. Ша­шкевича, В. Стефаника та ін. Л. упродовж усього свого життя малював картини, цікавився роз­­витком вітчизн. та світ. мистецтва, а у молоді роки навіть мріяв стати істор. художником. На структурно-семант. рівні його словес. творів помітна мистецтвозн. ерудиція автора, що зу­мовлюється тенденціями сучас. літ. компаративістики. 1995 у Бережанах від­крито Лепкого Б. Літературний музей.

Тв.: Писа­н­ня. Твори: У 2 т. К.; Ляйпциґ, 1922; Твори: У 2 т. К., 1991; Твори: У 2 т. К., 1997; Ви­брані твори: У 2 т. К., 2007.

Літ.: Євшан М. Бог­дан Лепкий. Еле­менти його творчости // Укр. хата. 1909. Ч. 7–8; Кузеля З. Бог­дан Лепкий: Бібліогр. нарис // Золота Липа: Ювіл. зб. тво­рів Бог­дана Лепкого з його жит­тєписом, бібліо­графією творів і присвятами. Бер­лін, 1924; Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Л., 1936; Карман­ський П. Бодьо // Укр. богема. Л., 1936; Ільниць­кий М. Найпопулярніша по­стать на га­­лицькому ґрунті // Лепкий Б. С. Твори: У 2 т. К., 1991. Т. 1; Сивіцький М. Бог­дан Лепкий: Життя і творчість. К., 1993; Шумило Н. Бог­дан Лепкий: на пере­хресті традиційного й нового // СіЧ. 1998. № 9–10; Коритко Р. Від перед­гроз­зя до громовиці (роман з життя Бог­дана і Льва Лепких). Л., 2000; Погре­бен­ник Ф. Берлінські ви­да­н­ня творів Івана Котляревського, споруджені Бог­­даном Лепким // СіЧ. 2000. № 10; Тка­чук М. Модерністський дискурс лірики та новел Бог­дана Лепкого. Т., 2005.

М. М. Ільницький

Завантажити статтю