ПОПО́В Леонід Андрі­йович (14. 08. 1919, Арилахський насліг, Якутія, РФ — 01. 04. 1990, м. Якутськ, РФ) — якутський письмен­ник, пере­кладач. Член СП СРСР (1944). Закінчив Якутський педагогічний ін­ститут (1941), Вищі літературні курси при Літературному ін­ституті в Москві (1959). Працював старшим редактором Якутського книжкового видавництва, завідувачем від­ділу редакції журналу «Хотугу сулус». Автор поетичних збірок «Күүтэбин көрсүһэр күн­нэри» («Чекаю днів зу­стрічі», 1943), «Истиҥ сүрэхтэн» («Від щирого серця», 1950), «Хоптолор» («Чайки», 1958), «Хаамыах халыҥ хаарынан» («Йдемо по сніжній цілині», 1962) та ін., поем «Ырыа буолбут олох» («Життя, що стало піснею», 1948), «Мин республикабар» («Моїй республіці», 1951), романів, пʼєс. Писав також для дітей. Пере­клав якутською мовою повість «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Повість про справжню людину» Б. Полєвого, роман «Молода гвардія» О. Фадєєва. 1967 побував у Києві та на Черкащині, де збирав матеріали про українсько-якутські літературні звʼязки, написав вірш «Поетам батьківщини Шевченка», присвятив Т. Шевченку стат­ті «Великий Кобзар» (1954), «Великий український поет» (1964).