СКРИ́ПНИК Лариса Григорівна (21. 04. 1921, с. Єгорівка Єлисавет­градського пов. Миколаївської губ., нині Новоукраїнського р-ну Кірово­градської обл. — 13. 08. 2004, Київ) — мово­знавець. Мати Володимира, бабуся Тараса Скрипників. Доктор філологічних наук (1974), професор (1981). Державна премія СРСР (1983). Закінчила Київський університет імені Т. Шевченка (1947). У 1947–49 викладала українську мову в Сумському педагогічному ін­ституті; 1952–77 та 1987–91 працювала в Ін­ституті мово­знавства АН УРСР (Київ): 1953–55 — вчений секретар, старший науковий спів­робітник, 1987–91 — провід­ний науковий спів­робітник-консультант від­ділу лексикології та лексико­графії; 1977–83 — завідувач кафедри галузевого бібліо­графо­знавства Київського ін­ституту культури; 1991–95 — провід­ний науковий спів­робітник-консультант від­ділу лексикології та лексико­графії Ін­ституту української мови НАНУ (Київ). Наукові дослідже­н­ня в галузі лексико­графії, лексикології, фразеології, ономастики, лінгвостилістики. Спів­авторка та одна з редакторів «Українсько-російського словника» в 6-ти томах (1953–63), «Українсько-російського словника» (1964; 1971; 1975; 1976; 1984; 1986; 1990; 1999; 2004), «Словника мови Шевченка» у 2-х томах (1964), «Словника української мови» в 11-ти томах (1970–80), словника-довід­ника «Власні імена людей» (1986; 1996; 2005; усі — Київ).