Пандемія

ПАНДЕМІ́Я (від грец. παν — увесь та δήμος — народ) — епідемічний процес високої інтенсивності з континентальним або глобальним пошире­н­ням, що призводить до тяжких наслідків для громадського здоровʼя і вимагає негайної протидії з боку від­повід­них світових організацій. ВООЗ оголошує про роз­виток П. пере­важно за умови пошире­н­ня її на два і більше регіони світу (з 6-ти). Нині термін «пандемія» стосується не лише інфекційних хвороб, а й неінфекційних, на­приклад, діабету, інфаркту міокарда, зло­якісних ново­утворень тощо. В історії людства виділяють П. чуми, холери, натуральної віспи, грипу, ВІЛ-інфекції, коронавірусної інфекції 2019 та ін.

Ві­домо 3 П. чуми: «юстиніанова» чума в Єгипті та Східній Римській імперії (541 — середина 8 ст.), під час якої загинули близько 100 млн осіб; «чорна» смерть, що охопила Азію, Європу й частину Африки (1347—53) та забрала життя від 75-ти до 200 млн людей; «портова» чума, яка роз­почалася в Гонконгу та поширилася на всі населені континенти (1894—1921) і спричинила смерть близько 20 млн жителів.

За період від 1817 нараховано 7 П. холери, що роз­починалися в Індії та роз­по­всюджувалися в інші країни і континенти. Середня летальність при перших шести склала 43,5 %, всього загиблих близько 85 млн осіб. Сьома П. триває від 1961 до нинішнього часу, щороку вражає 3—5 млн людей та спричиняє 100—120 тис. випадків смерті.

Натуральна віспа ві­дома з найдавніших часів: від 7300 р. до н. е. в Єгипті та від 3000 р. до н. е. у Китаї. У 20 ст. виникали її числен­ні епідемії в різних регіонах планети, під час яких загинуло до 500 млн людей, що значно більше, ніж в усіх війнах. Після проведе­н­ня вакцинації всього населе­н­ня та впровадже­н­ня інших протиепідемічних заходів натуральну віспу вдалося ліквідувати (1980, ВООЗ).

Упродовж остан­ніх століть періодично (з інтервалом 20—40 р.) роз­вивалася П. грипу типу А. Так, 1889—90 зафіксовано П., що спричинила загибель при­близно 1 млн людей (за тогочасної чисельності населе­н­ня земної кулі 1,5 млрд осіб). Чи не найбільшої втрати в на­ступному століт­ті людство за­знало від П. так званого іспанського грипу (1918—20). Тоді померло від 17-ти до 50 млн людей з 0,5 млрд захворілих. Оста­н­ня П. грипу мала місце 2009—10 (так званий свинячий, або каліфорнійський), коли занедужало 11—21 % населе­н­ня планети. Сут­тєво зросла щорічна смертність, викликана гострими ре­спіраторними інфекціями, до яких і належить грип, та їхніми ускладне­н­нями.

Вже майже пів столі­т­тя триває П. ВІЛ-інфекції. На сьогодні вона забрала життя понад 40 млн людей, удвічі більше нараховують інфікованих.

2019—23 зафіксовано П. коронавірусної інфекції (COVID-19), під час якої захворіло 688 млн осіб, з них 6,8 млн померло. Пере­рахованими хворобами список пандемічних інфекцій не обмежується. До нього також можна від­нести малярію, туберкульоз, вірусні гепатити та деякі інші інфекції. Із давніх часів і донині П. поширювалися й в Україні. Так, під час третьої П. чуми 1902 і 1910 вона спалахнула в Одесі, куди була завезена корабельними щурами з Єгипту. У 1990-і рр. систематично виявляли збудника холери в басейнах Чорного та Азовського морів, Дні­пра, Дністра й Пів­ден­ного Бугу, що в кінцевому результаті при­звело до її епідемічних спалахів на Пів­дні України 1994 (845 хворих, летальність 2,6 %) і 1995 (548 хворих, летальність 1,8 %). Під час П. грипу 2019 в Україні зареєстровано понад 6 млн хворих із клінічною картиною го­строї ре­спіраторної вірусної інфекції, померло — 1120 осіб. Станом на квітень 2024, у закладах охорони здоровʼя пере­бувало 157 139 жителів, інфікованих ВІЛ (383,3 на 100 тис. населе­н­ня). Лише впродовж 2023 від ВІЛ/СНІДу померло 1198 осіб. Необхідно враховувати, що ці показники захворюваності є заниженими, оскільки, як свідчать від­повід­ні дослідже­н­ня, про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих. За даними МОЗ України, станом на 25 серпня 2022 в Україні зареєстровано 5,316 млн випадків зараже­н­ня коронавірусною інфекцією, з них 116,6 тис. летальні.

Зга­дані П. можна від­нести до емерджентних інфекцій, тобто таких, що виникають зненацька й непередбачувано, та реемерджентних, що зʼявляються по­вторно. У 21 ст. виникли епідемії нових емерджентних інфекцій, таких як тяжкий ре­спіраторний син­дром, близько­східний ре­спіраторний син­дром, хвороба Зіка, хвороба Ебола, віспа мавп тощо. Кожну з них необхідно роз­глядати з позиції можливого пере­ро­ста­н­ня в П. Завдяки вжитим протиепідемічним заходам деякі вдалося локалізувати і припинити їхнє пошире­н­ня (тяжкий ре­спіраторний син­дром), однак інші продовжують про­гресувати.

На­приклад, вже 86 країн пові­домили про факти інфікува­н­ня вірусом Зіка, що пере­дається до людини через інфікованих комарів. 1958 виявлено вірус віспи мавп, 1970 стало ві­домо про перший випадок захворюва­н­ня людини. У травні 2022 зафіксовано пошире­н­ня цього збудника за межі ендемічної Західної та Центральної Африки. Станом на лютий 2024 ця інфекція охопила 111 країн Америки та Європи, кількість виявлених хворих становить 9373 особи, з них 156 (0,17 %) померли. Якщо в за­значених ендемічних країнах Африки летальність склала 1 %, то на американському та європейському континентах вона виявилася у 6 разів вищою. В Україні дотепер діагностовано 6 випадків віспи мавп у людей.

Появі нових і активізації ві­домих патогенів, які можуть стати етіологічною причиною епідемій та П., сприяють такі чин­ники:

• генетичні зміни мікроорганізмів, завдяки чому остан­ні набирають нових ознак патоген­ності та стійкості;
• активізація контактів людей з тварин­ним світом, що спричиняє пасажі патогенів і виникне­н­ня генетичних рекомбінацій;
• збільше­н­ня щільності населе­н­ня і зниже­н­ня рівня його життя внаслідок воєн та природних катаклізмів;
• глобальне потеплі­н­ня;
• навмисне штучне під­вище­н­ня патоген­ності ві­домих мікроорганізмів, їх резистентності до антибіо­тиків і противірусних препаратів, створе­н­ня нових збудників інфекційних хвороб, ефективних комбінацій і способів пошире­н­ня з метою досягне­н­ня максимального ураже­н­ня людей (біо­тероризм, біо­логічна війна).

Завантажити статтю