Пандемія
ПАНДЕМІ́Я (від грец. παν — увесь та δήμος — народ) — епідемічний процес високої інтенсивності з континентальним або глобальним поширенням, що призводить до тяжких наслідків для громадського здоров’я і вимагає негайної протидії з боку відповідних світових організацій. ВООЗ оголошує про розвиток П. переважно за умови поширення її на два і більше регіони світу (з 6-ти). Нині термін «пандемія» стосується не лише інфекційних хвороб, а й неінфекційних, наприклад, діабету, інфаркту міокарда, злоякісних новоутворень тощо. В історії людства виділяють П. чуми, холери, натуральної віспи, грипу, ВІЛ-інфекції, коронавірусної інфекції 2019 та ін.
Відомо 3 П. чуми: «юстиніанова» чума в Єгипті та Східній Римській імперії (541 — середина 8 ст.), під час якої загинули близько 100 млн осіб; «чорна» смерть, що охопила Азію, Європу й частину Африки (1347–53) та забрала життя від 75-ти до 200 млн людей; «портова» чума, яка розпочалася в Гонконгу та поширилася на всі населені континенти (1894–1921) і спричинила смерть близько 20 млн жителів.
За період від 1817 нараховано 7 П. холери, що розпочиналися в Індії та розповсюджувалися в інші країни і континенти. Середня летальність при перших шести склала 43,5 %, всього загиблих близько 85 млн осіб. Сьома П. триває від 1961 до нинішнього часу, щороку вражає 3–5 млн людей та спричиняє 100–120 тис. випадків смерті.
Натуральна віспа відома з найдавніших часів: від 7300 р. до н. е. в Єгипті та від 3000 р. до н. е. у Китаї. У 20 ст. виникали її численні епідемії в різних регіонах планети, під час яких загинуло до 500 млн людей, що значно більше, ніж в усіх війнах. Після проведення вакцинації всього населення та впровадження інших протиепідемічних заходів натуральну віспу вдалося ліквідувати (1980, ВООЗ).
Упродовж останніх століть періодично (з інтервалом 20–40 р.) розвивалася П. грипу типу А. Так, 1889–90 зафіксовано П., що спричинила загибель приблизно 1 млн людей (за тогочасної чисельності населення земної кулі 1,5 млрд осіб). Чи не найбільшої втрати в наступному столітті людство зазнало від П. так званого іспанського грипу (1918–20). Тоді померло від 17-ти до 50 млн людей з 0,5 млрд захворілих. Остання П. грипу мала місце 2009–10 (так званий свинячий, або каліфорнійський), коли занедужало 11–21 % населення планети. Суттєво зросла щорічна смертність, викликана гострими респіраторними інфекціями, до яких і належить грип, та їхніми ускладненнями.
Вже майже пів століття триває П. ВІЛ-інфекції. На сьогодні вона забрала життя понад 40 млн людей, удвічі більше нараховують інфікованих.
2019–23 зафіксовано П. коронавірусної інфекції (COVID-19), під час якої захворіло 688 млн осіб, з них 6,8 млн померло. Перерахованими хворобами список пандемічних інфекцій не обмежується. До нього також можна віднести малярію, туберкульоз, вірусні гепатити та деякі інші інфекції. Із давніх часів і донині П. поширювалися й в Україні. Так, під час третьої П. чуми 1902 і 1910 вона спалахнула в Одесі, куди була завезена корабельними щурами з Єгипту. У 1990-і рр. систематично виявляли збудника холери в басейнах Чорного та Азовського морів, Дніпра, Дністра й Південного Бугу, що в кінцевому результаті призвело до її епідемічних спалахів на Півдні України 1994 (845 хворих, летальність 2,6 %) і 1995 (548 хворих, летальність 1,8 %). Під час П. грипу 2019 в Україні зареєстровано понад 6 млн хворих із клінічною картиною гострої респіраторної вірусної інфекції, померло — 1120 осіб. Станом на квітень 2024, у закладах охорони здоров’я перебувало 157 139 жителів, інфікованих ВІЛ (383,3 на 100 тис. населення). Лише впродовж 2023 від ВІЛ/СНІДу померло 1198 осіб. Необхідно враховувати, що ці показники захворюваності є заниженими, оскільки, як свідчать відповідні дослідження, про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих. За даними МОЗ України, станом на 25 серпня 2022 в Україні зареєстровано 5,316 млн випадків зараження коронавірусною інфекцією, з них 116,6 тис. летальні.
Згадані П. можна віднести до емерджентних інфекцій, тобто таких, що виникають зненацька й непередбачувано, та реемерджентних, що з’являються повторно. У 21 ст. виникли епідемії нових емерджентних інфекцій, таких як тяжкий респіраторний синдром, близькосхідний респіраторний синдром, хвороба Зіка, хвороба Ебола, віспа мавп тощо. Кожну з них необхідно розглядати з позиції можливого переростання в П. Завдяки вжитим протиепідемічним заходам деякі вдалося локалізувати і припинити їхнє поширення (тяжкий респіраторний синдром), однак інші продовжують прогресувати.
Наприклад, вже 86 країн повідомили про факти інфікування вірусом Зіка, що передається до людини через інфікованих комарів. 1958 виявлено вірус віспи мавп, 1970 стало відомо про перший випадок захворювання людини. У травні 2022 зафіксовано поширення цього збудника за межі ендемічної Західної та Центральної Африки. Станом на лютий 2024 ця інфекція охопила 111 країн Америки та Європи, кількість виявлених хворих становить 9373 особи, з них 156 (0,17 %) померли. Якщо в зазначених ендемічних країнах Африки летальність склала 1 %, то на американському та європейському континентах вона виявилася у 6 разів вищою. В Україні дотепер діагностовано 6 випадків віспи мавп у людей.
Появі нових і активізації відомих патогенів, які можуть стати етіологічною причиною епідемій та П., сприяють такі чинники:
- генетичні зміни мікроорганізмів, завдяки чому останні набирають нових ознак патогенності та стійкості;
- активізація контактів людей з тваринним світом, що спричиняє пасажі патогенів і виникнення генетичних рекомбінацій;
- збільшення щільності населення і зниження рівня його життя внаслідок воєн та природних катаклізмів;
- глобальне потепління;
- навмисне штучне підвищення патогенності відомих мікроорганізмів, їх резистентності до антибіотиків і противірусних препаратів, створення нових збудників інфекційних хвороб, ефективних комбінацій і способів поширення з метою досягнення максимального ураження людей (біотероризм, біологічна війна).
Рекомендована література
- Shah Sonia Pandemic. Tracking contagions, from cholera to Ebola and beyond. New York, 2016;
- Андрейчин М. А., Москалюк В. Д., Корда М. М. та ін. Емерджентні інфекції: Навч. посіб. Т., 2022;
- Задорожна В. І., Шагінян В. Р., Винник Н. П. Від епідемій минулого до сьогодення і хвороби Х, досвід боротьби та перспективи // Превентивна медицина. Теорія і практика. 2024. № 1.
Завантажити статтю
